ПРОБУДЖЕННЯ


Go to content

1. ТИ СПОКІЙ ВНІС І РАДІСТЬ

Стою задивлений у безконечний світ -
Твою любов збагнути я не вмію.
Душа тужливо квилить і болить -
Без Тебе серце чим ще обігрію?
Без Тебе, Боже, вічний і святий,
Без Тебе, так близький і так незнаний,
Сумління мого докоре німий,
Цілителю на мої болі, рани.
Тебе у муках довго я шукав
І довго прагнув і у далеч рвався,
Усе життя і плакав, і страждав,
А Ти у серці близько так ховався.
Великий Боже, в мій убогий світ,
Де розпачливо дотлівали мрії
Й на тілі виступав кривавий піт,
Ти спокій вніс і радість, і надії.
І серце закричало, як колись,
Коли хлоп'ям робив я перші кроки,
Та голос тихо: "Сни твої збулись,
Але до мене йти ще довгі роки.
Тепер пізнаєш, що то справжній біль,
Тепер пізнаєш, що то справжні муки,
Як сипати на рани будуть сіль
І до Голготи прибивати руки.
Тепер піднімеш всі свої хрести,
Які ти залишив десь на дорозі,
Вінки тернові в серденьку нести,
Цілунки Юди - це життя у Бозі."



2.ПРИЙМИ МІЙ БІЛЬ

Прийми мій біль, мій смуток, мої сльози,
Душі моєї немочі і грози.
Прийми мій хрест, мій крик, моє волання,
Життя моє й останню мить конання.
Красу зірок і зустрічі світанку -
Усе тобі віддам я до останку.
З Тобою хочу падати в знемозі,
Убогим бути, старцем на дорозі,
Об людську злобу серце обдирати,
І, так як Ти, навчитися кохати.
Тобі віддати серце, мозок, руки,
В борні чавити голову гадюки,
Прощення в Бога для катів благати,
З Тобою, Христе, бути і страждати.
Ковтатиму солоні краплі поту,
Як волочити будуть на Голготу.
Дивитимуся просто в очі смерті -
З Тобою жити і з Тобою вмерти!



3. ІГНАТІАНСЬКА МЕДИТАЦІЯ

Чи збагну я Твої таємниці -
Таємниці буття і життя,
Чи черпатиму з них, як з криниці,
І минуле своє й майбуття?
Я вслухатися буду до болю
В повну дива й чудес тишину,
Як торкаєш Ти знов мою волю,
Душу й тіло несеш в вишину.
Через час, через простір, невіру
У далекий й близький Вифлеєм,
І Дитині в буденщину сіру
Ми дари з мудрецями несем.
Серце б'ється частіше й сильніше,
І сповільнює хід свій зоря,
Але мозок працює ясніше -
Ми побачимо Бога-Царя!
Що я скажу маленькій Дитині,
Що я скажу Марії святій,
Що змінилась історія нині,
Що збулись міліони надій?
Але час, Боже мій, повертати
В мій смішний і знетямлений вік
І у людські серця заглядати,
Що знайду там? - та Ти вже прорік.



4. ХРЕСТИ НА МОГИЛАХ

Хрести на могилах - то наші хрести,
Ми їх за життя не хотіли нести,
Боялися скрухи, тікали від болю,
Прокльони зсилали на дану нам долю.
Ми Бога в молитвах як діти прохали,
І в мріях міста лиш з піску будували.
У праці були ми ліниві до краю,
І прагнули в снах на землі собі раю.
Та час наш скінчився - вмирати пора,
І всі добре знаєм - ця пісня стара:
Не вміли збагнути небесного дару -
Ніщо не відверне від нас Божу кару,
Й чим більші в житті ми чинили гріхи,
Тим більші на наших могилах хрести.



5. МАЗЕПА

Ти у житті завжди чогось шукав
І чув, як голос серце розривав:
"Молись і думай, набирайся сили,
Ще прийде час і вирвешся з могили,
Як душу сповнить всенародний біль,
Ніколи лиш не кидайся на гниль.
Поради в Бога й мудрості благай,
І страх у тілі кожну мить вбивай -
Орел не може знижувати лету,
Він з неба мусить бачити планету.
Учися бачити крайобрази незримі,
Бо до кінця йдуть тільки одержимі!"
І ти молився й думав аж до болю -
Як Україну вирвати на волю?
Літа ішли, старече тіло мліло,
Та серце твоє, гетьмане, горіло,
І прагнуло, і рвалося до бою,
І голос не давав тобі спокою.
І ти згорів, згоріла Україна,
Лишились муки, сльози і руїна.
Зоря твоя спалахнула на мить,
Та голос той у мені вже кричить,
І завжди буде мучити Полтава,
Як рана в нашій пам'яті кривава!



6. КАЇН

Розкажи мені, моя недоле,
Хто мені усе це поробив?
Як летів понад безкраїм полем,
Сам себе в безтямі загубив.
І себе шукав я довго - довго,
У безпам'ятті віків ходив,
Для людей був тільки сірим вовком,
У розпуці марив і блудив.
Стогін брата чую із могили:
,,Брате рідний, прошу, не вбивай."
І терпіти вже не маю сили -
Господи, чи буде цьому край?
Забери мене, моя недоле,
Забери скоріш у забуття.
Я лечу у прірву понад полем,
Звідки вже немає вороття.
Я лечу і падаю додолу
В повний жаху і розпуки край,
В відчаю хапаю землю голу -
Брате мій, прости мене й прощай.
Скільки сліз уже було пролито,
Україно, на твоїх гробах?
Скільки мрій уже було убито
В твоїх понівечених синах?
І цілі віки уже волає
Кров невинна із твоїх могил,
Серденько твоє зболіле крає -
Звідки, нене, маєш стільки сил?



7. МОЛИТВА НОЧІ

Молитва сухості, молитва ночі,
Твердіє мозок, гаснуть очі,
На тіло наступає сонна млість
І душу огортає тиха злість.
У серці своїм чуєш смуток, біль,
І різні голоси йдуть звідусіль.
Але не трать духовну рівновагу,
І концентруй на почуттях увагу.
Молитва ночі - то молитва гір,
Її не знав ти до останніх пір.
Любив лише молитву лісу, поля,
Де в радощах твоя витала воля.
Тепер ідеш у темряві до Бога,
Й тебе лякає та нова дорога.



8. ПОЕТ - ПРОРОК

Скажи, поете, твій талант від Бога,
Чи роздумів гірких болючий плід?
Вірші йдуть від порога до порога,
Тривожний в душах залишають слід.
Скажи, поете, хто тобі дав право
Так говорити з силою Іллі,
Картати нас і ранити криваво,
Як тінь з'являючись в ранковій млі?
Тобі недолі нашої замало,
Караєш нас і палиш у вогні,
Грізні слова у совість лізуть жалом -
А ми такі маленькі і земні.
Кого Бог любить, того і карає -
Перлини Його мудрості прості.
Пророк на людські сльози не зважає,
А говорити буде й на хресті.
Пророк замовк, сказав останнє слово,
Народ твердий, неначе пень, стояв.
І пригадалась та колюча мова,
Як ворог рідних внуків добивав.



9. ПОПІВСЬКІ ЖАРТИ

Церковні неуки, девотні активісти,
Ви знаєте де стати, коли сісти,
Коли калатати повинні ми поклони,
А в серці носите ненависть і прокльони.
Ви Бога вмієте так жалісно благати,
А свого ближнього як злючі пси кусати.
Цілуєте побожно всі одвірки,
Й брехню несете з хвіртки і до хвіртки.
У кожній церкві чути ваш сморід -
До пекла піде ваш бісівський рід.



10. ДОЛЯ

Ти розминувся з долею своєю,
Коли стежками юності блукав.
Світ зла боровся з совістю твоєю,
А ти терпів, і плакав, і кохав.
Та вирвати найглибше ,,Я" в батавах
Ніхто з душі твоєї не зумів.
Світ за вікном гудів в гучних забавах,
А ти ночами на молитві млів.
І ти так прагнув вирватись на волю,
Позбутися своєї сліпоти,
В молитві обійшов всі грані болю,
І падав, не здолавши висоти.
Пекло нещадно серце бунтівливе,
І ти горів, і у вогні конав,
Ти вже пізнав, яке воно зрадливе,
І в безнадії й відчаю кричав.
І ти хилився, як підтятий колос,
Життя прокляв у молодості літ,
Убив себе й тоді почув той голос:
"Візьми мій хрест і повернися в світ!"



11. ІЛЮЗІЯ

Ми - всього лиш ілюзія життя,
Хоч це звучить як голос забуття,
Хоч це сприймаєм наче хворий сон
В помешканні без сонця, без вікон.
Крізь пальці нам просочується час,
І не збагнемо, що немає нас.
Ми як туман, якого вже нема,
Як древня мова, мертва і сумна.
Ми - хмари тінь на березі ріки,
Та цей обман здолав земні віки.



12. МОЇЙ НАЙМЕНШІЙ ПЕРШОПРИЧАСНИЦІ

Хто так плаче жалібненько за вікном?
То до нас прийшов маленький гном.
Стукати у двері він стидається,
І за кущиком біднесенький ховається.
Моя Таня вигляне в віконечко,
Усміхнеться їй ласкаве сонечко,
Гарна киця чемно замуркоче
І залізти через шибку схоче.
Таня забавки на лавку повиносить
І побавитися гномика попросить.
Він розкаже їй найкращу казку
І у гості прийде вже на Пасху.
Разом підуть пасху посвятити,
І свячену воду будуть пити,
Заспівають пісню Великодню,
До Домаморич приїдуть вже голодні.
В бабці малюватимуть писанки,
І до Тані прийдуть колєжанки.
Вже під вечір гномик попрощається
І у свою казку заховається.
Рано-вранці мама Таню збудить,
Але гномика вона ще не забуде,
Буде за вікном його шукати,
З братом обійде довкола хати;
І Мар'яночці про гномика розкаже,
І який маленький був, покаже.
Гномику маленький, не ховайся,
А до Тані знову повертайся,
Бо вона тебе вже полюбила,
Шкода: мама рано так збудила.
Мрій, дитино, ти у Божій ласці,
Ще життя твоє у снах, у казці.
Спокоєм хай сяє твоя хата,
Виростай в долонях теплих тата!
Гномик твій ще спуститься з небес,
Ще почуєш ти:"Христос Воскрес!"



13. ЗУСИЛЛЯ

Ти живеш відразу в всіх роках,
Але думати про це для тебе - страх.
Родишся й вмираєш водночас -
Як від хворих, не втікай від нас.
Розв'язати спробуй цю задачу;
Чи до мислення ти маєш вдачу?
Божа Мати кличе тебе:" Сину,
Подолай для мене цю вершину.
Тільки не шукай легкого шляху,
Бо ніколи не здолаєш свого страху.
Трон мій спочиває на вершинах,
Але ти блукаєш по долинах,
Позіхаєш, дивлячись увись,
Годі сонно гнити, пробудись!"



14. У СТІП БОЖОЇ МАТЕРІ

Поговори зі мною, Божа Мати,
Вгамуй мій дух у гаморі життя,
Навчи мене терпіти і кохати,
Нема нікого - тільки Ти і я,
І небо синє з краю і до краю,
І до хреста прибитий Божий Син;
Рятуй мене, бо гину я, вмираю,
Один у цьому мороці, один.
Зневіри яд підступно підповзає
До моїх гордих, непокірних скронь.
Мене у цьому світі ще тримає
Тепло твоїх божественних долонь.
Поговори зі мною, Божа Мати,
Кинь промінь світла у моє життя,
Навчи мене цей світ не проклинати,
Бо в страшних муках догораю я.



15. ВАСИЛЮ СИМОНЕНКОВІ

Ти летів, наче птах,
По козацьких степах,
Усміхалась тобі Україна;
І простори світів
Подолати хотів,
Бо ти створена Богом людина.
Ти летів в височінь
І, де оком не кинь,
Бачив світ лиш людської неволі;
Людські рани, як вмів,
Загоїти хотів,
Втерти сльози біди і недолі.
І упав, наче птах,
На чумацький свій шлях,
Над тобою ридала калина,
І хотів, як колись,
Знов піднятись у вись,
Та забув, що ти тільки людина.
У просторах століть
Ти горів тільки мить,
І упав у нерівному бою.
Серед гордих могил
Догорав ти без крил
І козацькі степи під тобою.
Чую я із віків
Передсмертний твій спів,
Чую стогін я твій, Україно,
І злітаю, мов птах,
На чумацький твій шлях,
А внизу гірко плаче калина.



Back to content | Back to main menu
Hosted by uCoz