ПРОБУДЖЕННЯ


Go to content

17

Самопізнання


Усунути наслідки свого гріха або полагодити автомобіль - це не легка справа. Вона вимагає великого зусилля розуму, серця і волі, вимагає від людини свідомо і зріло поставитися до свого духовного життя. Рівень парафії або, як тепер кажуть, анонімного християнства, для цього недостатній. Сакраментальна сповідь і душпастирство на рівні парафії мають свої обмеження. Для цього необхідно проводити душпастирство на глибшому рівні. А це можливо лише в малих спільнотах, де контакт зі священиком набагато ближчий і постійний - не обмежується недільним богослужінням і сповіддю. Лише в малих спільнотах християни спроможні відчувати і переживати спільнотний вимір віри, спроможні стати на шлях усвідомлення своєї гріховності і сприймати Боже Слово не тільки як навчаюче і повчаюче, а також як зціляюче - і то на всіх рівнях: духовному, психічному і фізичному. Лише в малій спільноті християнин може прийняти Боже Слово глибоко в своє серце, усвідомити себе як грішника і витягнути на яв перед усією спільнотою свої рани і болі. І тому древня Церква називала це сповіддю, хоч це не була сакраментальна сповідь, але вона мала велику силу внутрішнього оздоровлення. І це справжній процес зцілення або лагодження автомобіля.

Більшість християн належать до анонімного християнства, яке виконує переважно соціальну функцію, але не богословську - не є індивідуальним шляхом людини до Бога. У цій медитації постараймося усвідомити своє анонімне християнство.


Безжалісна музо, куди ти мене завела?
Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм?
Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя?
Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зо мною?
Ти квітами серця мого дорогу собі устелила,
І кров'ю його ти окрасила шати свої,
Найкращії думи мої вінцем золотим тобі стали,
Ти, горда цариця, мене повела за собою,
Мов бранку-невільницю в ході твоїм тріумфальним.
Іду я, окована міцно, і дзвонять кайдани мої.
Ти, владарко, все одбираєш од мене, -
Усі таємні свої скарби тобі я повинна віддать,
І килим, що виткали мрії, під ноги тобі простелити.
Моє божевілля собі ти взяла за актора,
Щоб грало закохані ролі тобі на потіху.
Невже тобі заздро, богине, на вбогеє щастя моє?
Те щастя - то був тільки сон. Ти голосом гучним
Від нього мене пробудила, гукнувши:
"Прокиньсь, моя бранко, ти мусиш служити мені!
Співай мені пісню, ту пісню, що спить в моїм серці.
Торкни ту струну в своїй арфі, що досі іще не бриніла,
Всі струни озватися мусять хвалою мені,
Я дам тобі пишні дарунки, забудеш недолю свою".
Даремне хотіла я арфу свою почепити
На вітах плакучих смутної верби
І дати велику присягу, що в світі ніхто не почує
Невільничих співів моїх.
Ти глянула поглядом владним, безжалісна музо,
І серце моє затремтіло, і пісня моя залунала,
А ти, моя владарко горда, втішалася піснею бранки,
І очі твої променіли вогнем переможним,
І вабив мене той вогонь, і про все заставляв забувати.
Все я тобі заспівала, і те, чого зроду нікому,
Навіть самій собі вголос казати не хтіла.
Все ти від мене взяла. Де ж твої подарунки, царице?
Ось вони, пишні дари: сльози - коштовні перли,
Людське признання - холодний кришталь,
Смуток мене одягає чорним важким оксамитом,
Тільки й скрашає жалобу жалю кривавий рубін.
Гарна одежа для бранки, що йде в тріумфальному ході.
Радуйся, ясна царице, бранка вітає тебе!
Леся Українка


Sub-Menu:


Back to content | Back to main menu
Hosted by uCoz