ПРОБУДЖЕННЯ

Самий простий приклад: я ненавиджу якусь людину. Йду до сповіді, сповідаюся з моєї ненависті і отримую розрішення - прощення покарання за цю ненависть. А що далі? Чи сповідь усунула з мого серця цю ненависть? Чи я перестав ненавидіти цю людину? Ні. Ненависть далі перебуває в моєму серці і нищить мене, гріх далі перебуває в мені, і я повинен постійно сповідатися з того самого гріха, сповідь не висмоктує цю отруту з мого серця. Але ми звикли до цього - вважаємо, що це звичайний людський стан свідомості і почуттів, що це щось нормальне, і інакше не може бути. Усвідомлення гріха і сповідь не роблять мене кращим. Життя не стає легшим, мені погано, мої гріхи накопичуються, і з часом мені все гірше і гірше. Своєю богомільністю і нездатністю мислити християни часом доводять себе до внутрішньої кризової ситуації на межі самогубства. І тільки страх перед пеклом утримує їх зробити цей крок. Гамлет дуже добре описує цей стан:

"Чи бути, чи не бути - ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не відомих нам".