ПРОБУДЖЕННЯ

8. ТРИ КЛАСИ ЛЮДЕЙ

[150-152]: Введення 1. Історія. Тут йдеться про три класи людей. Вони здобули по 10000 дукатів, але в спосіб, який не відповідає любові до Бога. Всі вони хочуть спастися і в спокої душі знайти Господа Бога, скинувши з себе тягар і перешкоду до цього, тобто невпорядковане прив'язання до цієї придбаної речі.

Введення 2. Уявити собі місце, немов би воно у вас перед очима. Тут побачити себе самого, як стою перед Богом нашим Господом і перед усіма Його святими, аби прагнути могти і пізнати все те, що наймиліше Його Божій Величі.

Введення 3. Просити про те, чого хочу. Тут благати про благодать вибрати те, що принесе більшу славу Божій Величі і спасіння моєї душі.

У правилах про розпізнавання порухів, які діють в душі, св. Ігнатій розрізняє дві категорії людей: ті, які впадають з одного смертельного гріха в другий, і ті, які проступають в очищенні зі своїх гріхів. В медитації про три класи людей беремо під увагу другу категорію людей. до цієї категорії додаємо літеплих людей, які тупцюють на місці. Євангеліє про них відзивається не дуже добре. Але наш розподіл чисто схематичний, спрощений. Гроші не були вкрадені. Припускаємо, що міг бути знайдений клад при копанні студні, або здобуті не до кінця чесними методами, наприклад на біржі чи в казино. достосовуємося до нашої епохи.

[153]: Перший клас людей. вони хотіли б скинути з себе прив'язання до набутої речі, щоби знайти Бога в спокої душі та могти спастися, але не вживають жодних засобів аж до години смерті.

Лк. 12, 16-21: "16. І він розповів їм притчу: "в одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога."

Перша категорія - це люди, які в практичному житті не ходять до церкви, не виконують релігійних практик. Живуть тільки для себе, на засаді моя хата скраю. Іншим людям не чинять добра, але не чинять також і зла. Божих Заповідей не знають, але носять в собі натуральне право, мають совість. Отож, не виконують перших трьох заповідей, але живуть більш-менш згідно з сімома іншими. Такі люди можуть спастися, навіть якщо вмруть в такому стані душі, тільки ризик великий - як в російській рулетці. до цієї групи належать також люди, які ходять до церкви, виконують релігійні практики, але тільки формально, задля ока, бо такий звичай, така наша культура, треба назовні виглядати побожною, релігійною, щоб не бути білою вороною. Така ментальність дуже виразна в сільській місцевості, і молодь, виїзджаючи до міста вчитися чи працювати, перестає цікавитися релігійними справами, потрапляючи в інше культурне середовище.

Мт. 8, 18-22: "18. Побачивши силу народу навколо себе, Ісус звелів відплисти на другий бік. 19. І приступивши один книжник, сказав до нього: "Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою." 20. А Ісус каже до нього: "Лисиці мають нори й птиці небесні - гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити." 21. другий з учнів сказав до нього: "Господи, дозволь мені піти спершу поховати батька мого." 22. Ісус же сказав до нього: "Іди за мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих."

[154]: другий клас людей. І вони бажають позбутися прив'язання до набутої речі, але хочуть це зробити так, щоб не втратити набутого. Хочуть, щоби Бог пішов за тим, чого вони бажають, не наважуються відкинути речі, щоб іти за Богом, навіть коли б цей стан зречення був для них найкращим.

Цю євангельську перикопу переважна більшість людей розуміє так, що в учня помер батько і жорстокий Ісус не хоче відпустити його на похорон. в чернечих згромадженнях ще кілька років тому практикувалося таке розуміння - новиків не відпускали на похорон батьків.

Пригляньмося цим словам докладніше. Ісус не виховував своїх учнів до контемплятивного життя за мурами монастирів, а до активної праці в світі, серед людей, серед різних культур і народів. Не мучив учнів довгими молитвами і суворими постами. Ходив в гості до людей з високих суспільних сфер, але не цурався також і тих, які перебували на дні суспільства. І тому Його звинувачували не в суворому пуританстві, а пияцтві і розпусті. Погляньмо на наше сьогоднішнє сільське душпастирство. Суворий правовірний парох як заразу обминає хати пияків, розпусниць і тих, які живуть на віру, не кажучи вже про те, як найпобожніші християни обливають їх болотом, плещуть язиками. А ці люди дуже чутливі на негативне до них ставлення, відчувають, що їх вважають людьми гіршого гатунку. Отож, ми самі ставимо бар'єри для Божого слова.

Як розуміти слова Ісуса? Напевно батько учня був живий, може хворий, прикутий до ліжка. Якщо учень був єдиною дитиною батька, який потребував опіки, то повинен був лишитися при батькові. Якби кинув батька і пішов за Ісусом, то мав би гріх. І тому прохання учня в цьому випадку було би недоречне. Але часом є так, що в сім'ї восьмеро дітей, і одну дитину не хочуть відпустити в монастир, бо не буде кому опікуватися батьками на старість. Напевно, це був саме той випадок, і тому слова Ісуса були радикальними і однозначними.

Ситуація цього учня віддзеркалює нашу ситуацію, ситуацію тих, які покликані жити євангельськими радами. відчуваємо в собі Божий поклик і водночас поклик світу. Шукаємо компромісів. Навіть якщо наважуємося розпочати чернече життя, то в монастир з собою беремо всі свої прив'язання до світу, далі живемо компромісами, хочемо наслідувати Христа і водночас уникаємо терпінь, праці. Уміємо справу представити так, що завжди вийде на нашу користь, всі докази і рації будуть мудрими, побожними, на хвалу Божу і для добра ближніх. Провінційній залишається тільки дати своє благословення. Така постава називається раціоналізацією. Кажемо Богові "так", але то "так" не є абсолютним, завжди додаємо "але", "якщо", "коли" ітд.

Мт. 13, 44-46: "44. Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. 45. Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. 46. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її."

[155]: Третій клас людей. Хоче позбутися прив'язання до речей набутих, але так хочуть це зробити, щоб не залишитися прив'язаними ані до володіння цією набутою річчю, ані до її втрати. Тобто хочуть її або не хочуть, в залежності від того, як сам Бог вирішить про це згідно своєї волі, і як їм це видається кращим для служіння Божій Величі і Божій славі. А поки що перш ніж прийняти рішення, хочуть вважати себе за таких, що усе відкинули, і докладають всіх зусиль, щоб не бажати ані тієї речі, ані жодної іншої, хіба би до цього схиляло їх служіння Господу Богу. Отже, йдеться про прагнення краще служити Богові, яке впливає на їх рішення прийняти або відкинути дану річ.

Третій клас - це взір досконалого чернечого життя, постава великодушності, готовності, послуху, постава відкритості на Боже слово і на Божу дію в наших серцях і душах, постава довір'я до Божого Провидіння, незалежно від того, чи це Провидіння буде радістю чи терпінням.

Ми стоїмо посередині між другим і третім класом. Прагнемо скласти своє життя як цілопальну жертву і водночас відчуваємо свої вади, обмеження, які нам першкоджають в цьому. Просімо в Бога ласку, щоби виводив нас з тісноти нашого "Я", з наших обмежень, щоби творив наше серце гарячим, здатним до цілковитої самопосвяти.