Реколекції > І тиждень
8. МИЛОСЕРДЯ (1)
1. Молитва.
2. Уявлення місця. Прозріння блудного сина. Лк. 15, 17-20а: "17. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого..."
3. Просімо в Бога благодать, щоби в наших падіннях ми прозрівали, як блудний син, щоби не зачинялися в собі, в наших гріхах, а завжди поверталися до дому свого батька, щоби зі щирим і розкаяним серцем приступали до сповіді, до Св. Тайни Покаяння.
1) Виправа блудного сина в інший світ, у краще, безтурботне і вільне життя, повне забав і щастя, закінчилася поразкою. Він залишився сам, без грошей, без друзів, без надій на краще майбутнє. Всі його бажання і мрії лопнули, як мильна бульбашка. Щоби не вмерти з голоду, він мусить хапатися будь-якої, навіть погордженої праці: "15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому" (Лк. 15,15-16). Для євреїв свині були нечистими тваринами, яких заборонялося розводити і споживати, нечистими, як демони, яких Христос виганяв з людей і які входили в свиней. Лк. 8, 32-33: "32. А було там велике стадо свиней, що паслися на горі. І демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в свиней. І він дозволив їм. 33. Вийшли ті демони з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро та й потонуло". Для єврея пасти свині було найбільшим приниженням, упокоренням. Пастух свиней - це символ останнього ступеня деградації. І власне зовнішній стан блудного сина як пастуха свиней показує його внутрішній духовний стан - цілковита втрата своєї релігійної і національної тотожності, самосвідомості. Чи не діється щось подібне і з нашим народом, який виїжджає на заробітки в усі кінці світу, де тільки можна, і там поволі деградує, забуває своє коріння, свою культуру, мову. Згадаймо Пролог до "Мойсея" Івана Франка:
"Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритий,
Твоїм будучим душу я тривожу.
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Щоб виявило сил твоїх безмірність?"
2) Але чи це діється тільки зі світськими людьми, які часто продають свою душу "за шмат гнилої ковбаси", а духовних осіб це не стосується? Які мрії, бажання мають студенти семінарій - прагнення святості чи добрих парафій? Увійдіть в свої мрії, бажання. Як ви уявляєте собі своє чернече життя, працю? "19. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце. 22. Світло тіла - око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. 23. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява - якою ж великою буде!" (Мт. 6, 19-23). Часом людина, перебуваючи в монастирі, виконуючи всі приписи чернечого життя, всі молитви, духовні читання, може поволі деградувати, падати, і коли впаде на саме дно, то лише тоді починає розуміти, усвідомлювати, що трапилося. Блудний син упав на саме дно, дійшов до останньої межі, де відчув, що вже нічого не може вдіяти, є безсилий сам щось змінити, направити. Все те, в чому він покладав своє щастя, виявилося ілюзією. Зовнішнє приязне середовище в одній хвилині перемінилося на вороже.
І тепер, звільнений від усіх ілюзій, від усього того, що притягувало його серце, він згадує своє дитинство, час, коли він мав батька, коли не був сиротою і скитальцем без родини і без дому. Він починає усвідомлювати, що моральне вбивство, яке він поповнив, знищило не батька, а його самого, що його батько присвячував йому своє життя з повною любов'ю. Це дає йому надію і він встає, залишає за собою все своє блудне минуле і йде додому, йде, щоби впасти до батьківських стіп, до батьківського милосердя. Нам часом дуже важко це зробити, бо образ Бога, який ми носимо в серці, дуже часто закритий образом нашого рідного батька. Образ батька накладається на образ Бога, права батька входять в конфлікт з правами Бога, і почесть, яку ми повинні віддавати Богові, часто віддаємо своїм рідним батькам. І якщо наш батько був суворою людиною, картав і карав нас за наші проступки, то в нашій уяві постає такий самий образ Бога, і нам важко піддатися Божому милосердю. Бога бачимо скоріше як суддю, який буде вимагати від нас звіту за наші вчинки. В серці блудного сина зберігся образ милосердного батька. І тому його провадить додому не тільки пам'ять про щасливе, безтурботне дитинство, не тільки пам'ять про стіл, повний їжі, його провадить додому слово "батько", сенс і зміст якого він тепер починає розуміти - він є сином свого батька, є сином, незалежно від усього того зла, яке він вчинив своєму батькові. Він є сином, і це є назавжди, ніхто і ніщо не може цього змінити.
3) І тому перше слово, яке він промовляє, це слово "Отче", а не "пробач": "Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе!" Зверніть увагу на кожне з цих слів. Це початок доброї, досконалої сповіді. Ми часто думаємо, що якщо не маємо безпосередніх гріхів супроти Бога, таких як блюзнірство тощо, а поповнюємо гріхи проти якоїсь людини, то вистарчить поєднатися з тою людиною, попросити пробачення, направити кривди, і все буде добре, що Бог і небо до цього не мають ніякого відношення. Уявіть собі такий випадок: я вкрав в тебе якусь суму грошей, і ти була два дні голодна. Ти мені можеш це пробачити. Я за два дні можу повернути тобі вкрадені гроші, можу віддати суму грошей, в десять разів більшу від украденої. Але ти була два дні голодна. І це зло, яке я вчинив, ні я, ні ти не можемо направити. Воно виходить поза нас, поза мою і твою компетенцію - поза компетенцію кривдника і скривдженого, і потрібна вища інстанція, щоби це зло направити. Це може вчинити тільки Бог. Отож кожний наш жаль за гріхи, кожна наша сповідь мусить розпочинатися від усвідомлення цього: "Отче, я прогрішився проти неба", а потім вже "проти свого ближнього".
"В правдивому жалю за гріхи ми повинні перейти від пережиття гріха до пережиття Божого милосердя. Наші медитації про гріх були би неповними, а навіть і шкідливими, якби в них бракувало ясного звернення до Божого милосердя, до безінтересовної любові небесного Отця, яка завжди пробачає. Якщо наші гріхи довго нас мучать, незважаючи на те, що ми їх багато разів визнавали в сповіді, то це діється тому, що нам бракує контемпляції про Божу любов. Приготовляючи себе до сповіді, потрібно так довго "тішитися" Божим милосердям, як довго ми "рахуємо наші гріхи". В доброму приготуванні до сповіді повинна бути рівновага між роздумами про гріх і роздумами про Боже милосердя.
Саме тільки визнання гріхів нас не лікує. Юда визнав свої гріхи, але це визнання було визнанням розпачі. Усвідомивши свій гріх, він пішов і повішався. Не лікує нас також сама тільки свідомість гріха. Нас лікує пережиття Божого милосердя, дане нам в нашій грішності. Лікує нас любов, яка нас приймає і нам вибачає. В приготуванні до Св. Тайни Покаяння ми занадто великий наголос кладемо на саме визнання гріхів. І хоч воно є необхідною умовою до пережиття цієї Св. Тайни, то однак не воно вирішує про пережиття внутрішнього спокою і радості. Пережиття зустрічі з милосердним Отцем не може бути додатком до сповіді, а повинно бути центральним моментом сповіді" ( O.J.Augustyn SJ Adamie, gdzie jeste?? K. 1996, ст.166-167).