ПРОБУДЖЕННЯ

Три подібні, але різні форми звертання до Ісуса показують поступальний розвиток їхнього духу.

Ісус зупиняється і питає: Що бажаєте, щоб учинив я вам? Переважна більшість людей не чують цього голосу Бога, тому що вони зосереджуються не на Богові, а на своїх релігійних практиках, на своїх молитвах. Під час Служби Божої систематично моляться "Господи, помилуй", в індивідуальних молитвах "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного" і т.д. Але не слухають Бога, не знають, що Він їм говорить, і тому не відповідають Йому - не доходять до рівня діалогу. І їхні молитви - це монолог, бездумне бубніння різних текстів молитви, їх ідол. Людина чинить ідолопоклонство, хоча думає, що молиться.

Мт. 6, 7: "А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство".

Третя форма звертання: "Господи". В перших двох випадках вони кричали: "Змилуйся над нами!" Але таке прохання абстрактне. І тому вони подібні до хворих, які йдуть до лікаря, кажуть, що їм погано, що їх сильно болить, що їх треба лікувати, рятувати їм життя - і все: нічого іншого не говорять. Що їх болить, яка частина тіла, тощо? В такому випадку лікар сам задає питання: що тебе болить, як болить, чи довго болить і т.д. Ісус також задає питання: "Що хочете, щоб Я вам зробив?" "Нехай нам розкриються очі". Вони розуміють свою головну проблему - сліпота. Не довколишній світ з його політичними, економічними, соціальними проблемами, не злі люди, які не хочуть їм допомогти. Ні. Проблема - сліпота. Вони показують високий духовний рівень: вони достатньо зрілі, щоб усвідомити свій гріх і свою головну проблему. І після оздоровлення вони приєднуються до учнів Ісуса. Приклад цих сліпців показує, що дуже важливо розуміти не тільки загальний свій стан - грішника в цьому світі, а також конкретну головну свою проблему в даний момент свого життєвого шляху. Отже, самопізнання, самоаналіз, іспит совісті і духовне розпізнавання.

Приклад аналізу даних євангельських текстів показує, що дослівне сприйняття тексту, як опису конкретної історичної події, недостатнє. Необхідно в кожному тексті намагатися відчитати алегорію чи метафору чогось глибшого, і застосовувати її до свого конкретного життя.

Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.

І прийде той, чий образ я носила
З піснями вкупі в серденьку свому.
"Вона для тебе сей вогонь лишила", -
Його пізнавши, скажуть всі йому.

Він гордо скаже: "Ні!" - і гордо здійме чоло,
І гордо піде геть, не глянувши назад.
Як перше не прийняв, так і тепер не прийме
Ласкаво-прикрих жалів і порад.

Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті,
За ним услід, мов іскорки, летіть,
Побудьте з ним в його самотній хаті,
Верніться і мені про нього розкажіть.

Коли коханий мій і там у самотині
Так само гордо відречеться нас,
Тоді, мої пісні, нехай у домовині
Край мого серця поховають вас.

Коли ж він з тугою та з гірким сльозами
Згадає втрачену, зневажену любов,
Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами,
Лишіть мене в труні, летіть до нього знов.
Леся Українка