–еколекц≥њ > IV тиждень
9. ћј–≤я ѕ–» √–ќЅ≤ 4
ƒо первородного гр≥ха вони перебували в повн≥й гармон≥њ з Ѕогом ≥ св≥том, њх розум був просв≥чений Ѕожою благодаттю, у всьому створ≥нн≥ бачили Ѕожу любов ≥ розум≥ли суть ≥ призначенн¤ ус≥х створ≥нь.
Ѕт. 2,19: "≤ вчинив √осподь Ѕог ≥з земл≥ всю польову зв≥рину, ≥ все птаство небесне, ≥ до јдама прив≥в, щоб побачити, ¤к в≥н њх кликатиме. ј все, ¤к покличе јдам до них, до живоњ душ≥ воно йменн¤ йому".
¬есь св≥т був створений дл¤ людини, був Ѕожим даром людин≥. јле дар стаЇ даром лише тод≥, коли той, кому дарують, прийме цей дар ус≥м серцем ≥ розумом, усв≥домлюючи його необх≥дн≥сть ≥ значенн¤.
«роб≥мо аналог≥ю з≥ св≥ту комп'ютерноњ техн≥ки. —початку створюЇтьс¤ комп'ютер, процесор, пот≥м зовн≥шн≥ пристроњ: принтер, сканер, рекордер тощо. ожний з цих пристроњв потр≥бно приЇднати до комп'ютера не т≥льки зовн≥шньо, механ≥чно кабелем, але внутр≥шньо - створити програми, драйвера, завд¤ки ¤ким мертве зал≥зо оживе ≥ почне працювати. „им б≥льше зовн≥шн≥х пристроњв ≥ чим вони р≥зноман≥тн≥ш≥, тим комп'ютеру важче працювати, поЇднувати њх д≥ю, вони стають несум≥сними, перешкоджають один одному. омп'ютер сл≥д вдосконалювати, м≥н¤ти оперативну систему на кращу. ќтож, чим б≥льша р≥зноман≥тн≥сть пристроњв на зовн≥шньому р≥вн≥, тим б≥льшою повинна бути Їдн≥сть на внутр≥шньому програмному р≥вн≥. ≤ так Їдн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ в р≥зноман≥тност≥.
ѕодив≥мос¤ на сучасний св≥т, на його р≥зноман≥тн≥сть ≥ протир≥чч¤. —в≥т розвиваЇтьс¤ на зовн≥шньому р≥вн≥, пост≥йно створюютьс¤ нов≥ зовн≥шн≥ структури, пол≥тичн≥, економ≥чн≥, культурн≥ ≥ рел≥г≥йн≥ структури, ¤к≥ не можуть м≥ж собою зжитис¤, несум≥сн≥. ≤ вс≥ ц≥ структури борютьс¤ силою за право ≥снуванн¤. ¬ такому св≥т≥ в≥йни неминуч≥. —в≥т повинен розвиватис¤ на внутр≥шньому, духовному р≥вн≥, зм≥нювати св≥й спос≥б мисленн¤. якщо розвиток буде в≥дбуватис¤ т≥льки зовн≥шньо, ≥ р≥зниц¤ м≥ж видимим ≥ невидимим ставатиме щораз б≥льшою, то це призведе до катастрофи. јрмагедон - це реальн≥сть сьогодн≥шнього св≥ту.
ѕодив≥мос¤ на протир≥чч¤ м≥ж покол≥нн¤ми, м≥ж батьками ≥ д≥тьми. ѕроблема пол¤гаЇ б≥льше в батьках, н≥ж д≥т¤х. Ѕатьки не усв≥домлюють, що њх мисленн¤, ¤ке колись було добрим, сьогодн≥ вже застар≥ло, тому, що св≥т в своЇму зовн≥шньому розвитку не стоњть на м≥сц≥, йде вперед. ≤ ¤кщо д≥ти будуть мати старе мисленн¤ батьк≥в, то в новому св≥т≥ вони не виживуть, њм необх≥дно створювати нове мисленн¤, чого батьки л¤каютьс¤ ≥ гальмують цей розвиток.
ѕригл¤ньмос¤ своЇму св≥тогл¤дов≥ ≥ способу мисленн¤. ∆ити в св≥т≥ означаЇ не т≥льки бути св≥дком розвитку св≥ту, але також брати в цьому активну участь, ≥нтегруватис¤ в нов≥ структури, що, в свою чергу, означаЇ духовно ≥ псих≥чно розвиватис¤. ≤ вс≥ наш≥ зовн≥шн≥ проблеми ¤вл¤ютьс¤ насл≥дком наших внутр≥шн≥х проблем. Ќаш внутр≥шн≥й розвиток не йде в пар≥ з зовн≥шн≥м розвитком св≥ту. √овор¤чи по-простому, оперативна система наших сердець не розвиваЇтьс¤ достатньо, щоб ≥нтегрувати в соб≥ нов≥ зовн≥шн≥ пристроњ, к≥льк≥сть ¤ких пост≥йно зб≥льшуЇтьс¤.
јдам п≥знавав Ѕога через створ≥нн¤. Ќадати ≥м'¤ створ≥нню означаЇ п≥знати його ≥ тим самим зробити наступний крок в духовному розвитку. Ћюдина в≥дкрила в соб≥ своњ духовн≥ зд≥бност≥ ≥ зробила з них абсолютну варт≥сть, поставила њх понад Ѕогом. ≤ це њњ згубило.
ѕервородний гр≥х - це в≥дх≥д в≥д Ѕога, джерела свого ≥снуванн¤, ≥ позбавленн¤ себе ц≥Їњ благодат≥. ѓх розум притупивс¤, вони втратили розум≥нн¤ сут≥ речей, ≥ та частина створ≥нн¤, ¤ку вони перестали розум≥ти, в њх очах втратила сенс свого ≥снуванн¤, стала чимось незрозум≥лим, загрозливим, л¤кливим, чого сл≥д бо¤тис¤, остер≥гатис¤, в≥д чого необх≥дно захищатис¤. ≤ вони назвали це злом, а те, що ще могли розум≥ти, назвали добром.
ќтож, добро ≥ зло - це щось об'Їктивно ≥снуюче в св≥т≥, незалежно в≥д людини, чи добро ≥ зло, це суб'Їктивн≥ категор≥њ, ¤к≥ людина створюЇ в соб≥, в своЇму ≥нтелект≥, ≥ накладаЇ њх на зовн≥шн≥й св≥т, впор¤дковуючи його зг≥дно з≥ своњм позбавленим Ѕожоњ благодат≥ кволим умом?
ѕоверн≥мос¤ до початку наших роздум≥в ≥ пор≥вн¤ймо учн≥в, що йдуть в ≈маус, з ћар≥Їю ћагдалиною. ”чн≥в ≤суса можна назвати богословами, ¤к≥ добре вивчили ≥ знали вченн¤ Ѕогочолов≥ка, ≥ були його визнавц¤ми ≥ посл≥довниками, а також вчили ≥нших. ѓх голови були наповнен≥ словами ≥ вчинками ”чител¤, над ¤кими вони роздумували, ≥ њм здавалос¤, що вони добре розум≥ють вченн¤ ’риста, його м≥с≥ю в св≥т≥, свою м≥с≥ю, ≥ те, що маЇ статис¤ дал≥. ¬они створили ц≥л≥сну ≥ замкнуту структуру, досконале богослов'¤, в ¤кому поЇднали ≤суса ’риста з ус≥Їю ≥стор≥Їю, рел≥г≥Їю ≥ культурою свого народу. јле вони н≥чого не розум≥ли, њх рел≥г≥¤ була витвором њх ум≥в, а не д≥йсн≥стю Ѕога, тому що вони були безумн≥ й запеклого серц¤ - намагалис¤ розумом збагнути те, що було п≥д силу лише людському серцю. ≤ тому, коли сценар≥й п≥шов не в ту сторону, ¤к вони гадали, вс¤ њхн¤ мудр≥сть розлет≥лас¤ в щепки. ¬они опинилис¤ б≥л¤ розбитого корита своЇњ вченост≥.
Ћк. 24, 30: "≤ ото, коли с≥в ¬≥н ≥з ними до столу, то вз¤в хл≥б, поблагословив, ≥, ламаючи, њм подавав... 31 “од≥ оч≥ в≥дкрилис¤ њм, ≥ п≥знали …ого. јле ¬≥н став дл¤ них невидимий..." ÷е момент ≥нтимноњ Їдност≥ з ”чителем, спомин тайноњ вечер≥, коли в≥н даЇ њм себе самого, все своЇ Їство. ≤ цю ≥нтимну Їдн≥сть тайноњ вечер≥ згадали не њхн≥ уми, а серц¤, ≥ в≥дкрили њм оч≥.
Ќатом≥сть ћар≥¤ не забивала соб≥ голову богослов'¤м ≥ великими ≥де¤ми про спас≥нн¤ ≤зрањл¤. ¬она жила почутт¤ми ≥ сприймала ”чител¤ почутт¤ми. ≤нтелект ≥ вчен≥сть в≥дводили учн≥в в≥д ’риста, в≥д пам'¤тних под≥й ≥ м≥сць, натом≥сть почутт¤ привели ћар≥ю до гробу свого ”чител¤, одне слово ¤кого в≥дразу в≥дкрило њњ оч≥, воскресило њњ до нового житт¤.
ј що з нашою рел≥г≥йн≥стю, вчен≥стю ≥ богословн≥стю? „и вони в≥дкривають нам оч≥ ≥ ведуть до Ѕога, чи, навпаки, зачин¤ють двер≥ серц¤, ≥ ми все своЇ житт¤ йдемо пор¤д з Ѕогом, не бачачи його ≥ повчаючи, ¤ким в≥н маЇ бути? ≤ в≥н чекаЇ нас кожноњ Ѕожественноњ Ћ≥тург≥њ, щоб знову дати себе самого, кожного разу спод≥ваючись, що в≥дкриютьс¤ нам оч≥, але знову даремно.