ПРОБУДЖЕННЯ

11. ЛЮБОВ 2

Лк. 7,36-50: "36. Просив його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку 38. і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що покликав його, міркував собі, кажучи: Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це ж грішниця! 40. Тоді Ісус заговорив до нього: "Cимоне, маю тобі щось сказати". Той відповів: "Кажи, Учителю". 41. "Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?" 43. Озвавсь Cимон і каже: "Гадаю, той, якому подарував більше". Ісус сказав до нього: "Ти судив добре". 44. І, обернувшись до жінки, промовив до Cимона: "Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. 45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. 46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. 47. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить". 48. Потім сказав до жінки: "Прощаються тобі гріхи". 49. І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: "Хто це такий, що й гріхи відпускає?" 50. До жінки ж він промовив: "Віра твоя спасла тебе; іди в мирі".

Кожна людина складається з чотирьох частин. Перша частина - це те, що я в собі бачу і інші в мені бачать. Це публічна сфера. Друга частина - це те, що я в собі бачу, але інші того в мені не бачать. Це секретна сфера. Третя частина - це те, чого я в собі не бачу, але інші в мені бачать. Четверта частина - це те, чого ні я в собі, ні інші в мені не бачать. Кожна людина бачить в собі вади двох перших частин своєї особи, і при добрій волі може над ними працювати. А як бути з вадами, яких ми в собі не бачимо?

II Cам. 11,14-17: "14. Другого дня вранці Давид написав Йоавові листа й послав через Урію. 15. А в листі написав так: "Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер". 16. Підчас облоги міста поставив Йоав Урію на такім місці, де знав, що там були сильні відділи. 17. І коли вирвались мужі, що були в місті, і билися з Йоавом, то дехто з Давидового війська поліг, а між убитими був теж хеттит Урія".

Царська влада засліпила Давида, вчинив гріх чужоложства з Ветсавією і наказав вбити її чоловіка Урію. При всій своїй богомільності і побожності Давид втратив розум, навіть не розумів, що вчинив велике зло. Але це зло було видно зі сторони, інші люди це бачили. Отож це зло перебувало в третій частині особи Давида.

II Cам. 12,1-7а: "1. Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього і сказав йому: "Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий. 2. В багатого була превелика сила овець і корів, 3. а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. 4. Якось прийшов хтось у гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього". 5. Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: "Як жив Господь! Чоловік, що зробив те, заслужив смерть. 6. А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття". 7. Тоді Натан промовив до Давида: "Ти - той чоловік!"

Пророк Старого Завіту - це людина, якій Бог повірив конкретну місію, конкретне завдання. Пророки були устами Бога, сміливо голосили Боже слово, не задумуючись над його наслідками для себе. Тому їх подивляли і вбивали. Натан не вказує Давидові на його гріх, а показує цей гріх зі сторони, якби його вчинив хтось інший. Ми легко бачимо чужі гріхи, легко осуджуємо людей, своїх гріхів не бачимо.

Мт. 7,1-5: "1. "Не судіте, щоб вас не судили; 2. бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють. 3. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш? 4. Або як можеш твоєму братові сказати: Дай, хай вийму скалку в тебе з ока, а он же колода в твоїм оці? 5. Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку".

Коли нам хтось відверто робить зауваження, вказує на наші вади, на невластиву поведінку, то ми дивуємося, не хочемо цього прийняти, відповідаємо агресією, боронимося проти правди про нас самих. Друга людина є дзеркалом, яке допоможе нам побачити третю частину нашої особи. Нам потрібно лише покори, щоб це прийняти, щоб зрозуміти, що ми самі, без допомоги іншої людини, цих вад не побачимо. І коли хочемо іншій людині вказати на її вади, то стараймося це робити так, як пророк Натан, не просто в очі, а з педагогічною розторопністю, поступово, щоб вкінці, коли скажемо: "Ти - той чоловік!", то щоб людина змогла це прийняти до свого розуму і серця, а не замкнутися в собі. А як бути з четвертою частиною нашої особи, закритою для нас і для інших? Повернімося до дому фарисея Cимона і до того, що там відбувалося. Cимон оцінював грішницю по тому, що про неї знав, чув, що говорили люди. Знав її тільки по її зовнішніх ділах. Отож бачив в ній тільки першу і третю частину її особи. Бог бачить людину наскрізь, бачить її душу, серце, бачить четверту частину її особи. Головним в людини є її серце, і коли це серце розкаяне, то минуле життя людини не має значення. Боже прощення, як і Божа любов, не має границь, і блудну дитину чекають не докори, а обійми і сльози радості Небесного Отця.

Індійська легенда говорить, що в одному місті жив побожний аскет, який весь час молився, постив. Був добрим духовним керівником. До нього приходили люди зі своїми бідами. Кожному давав мудру раду, кожному помагав. Але одного дня біля нього поселилася блудниця. Вдень і вночі музика, танці, гульки. Все це перешкоджало молитві, медитації. Кілька разів приходив до блудниці, пробував її навернути на шлях істинний, але нічого з цього не вийшло. Життя аскета змінилося. Увесь час думав про її гріхи. Коли до неї приходив мужчина, то аскет клав камінець. Назбиралася ціла гора. Показав їй цю гору її гріхів, але і це не допомогло. Сталося так, що аскет і блудниця вмерли того самого дня. Душа аскета пішла до пекла, а душа блудниці до раю. Душа аскета збунтувалася: "Боже, де ж твоя справедливість? Я ціле життя був тобі вірний. З юних літ тобі служу, не вчинив жодного, навіть найменшого гріха. Все моє життя - це служба Тобі і ближнім. А ця блудниця все своє життя грішила. В ній немає нічого доброго, немає навіть нічого людського". Кого нам нагадує цей аскет своєю мовою? Старшого брата з притчі про блудного сина. Бог відповів аскетові: "В цьому, що сталося, немає жодної несправедливості. Я дав тобі легку карму(долю), дав тобі великі дари і ласки вже від народження. Своєю молитвою ти міг перемінити серця людей, перемінити весь світ. Але ти змарнував мої дари, використав з них лише маленьку частину. Коли ти молився, то думав не про Мене, а про цю бідну жінку, яка вона грішниця, і як вона повинна каратися в пеклі. Ти вмер з душею, переповненою ненавистю. А що ти знаєш про неї, про її життя. Я дав їй тяжку карму. Чоловік її кинув, залишив напризволяще з купою дрібних діточок. В своєму трагізмі і безвихідному становищі пустилася на цю дорогу. Але її життя - це не пиятики і гульки, як ти то бачив, а біль, розпач і сльози. Все її життя - це безустанна молитва, крик серця до Бога, крик порятунку. Вона вмерла з ім'ям Бога на устах". Ця легенда - це тільки алегорія. Але в своїй надмірно перебільшеній, скрайній формі, міцно нас б'є в мозок і в серце, разить наші почуття, переконання. В глибині наших душ постає бунт, спротив. Не хочемо цього прийняти. Але якщо задумаємося над цією легендою, задумаємося над тим, що діється в наших серцях, то зрозуміємо і відчуємо, як ми ще далеко знаходимося від Бога, від Божої любові. Зрозуміємо, що зі свого новіціату, новіціату як школи правдивої любові Бога, не вийдемо до кінця життя. Зрозуміємо, що всі наші молитви і шляхетні, побожні розмови про Бога, про любов до ближнього - це тільки неартикульовані звуки маленької новонародженої дитини.