ПРОБУДЖЕННЯ


Go to content

1

Реколекції > IV тиждень

1. БОЖЕ СЛОВО


Втор.6,4-9: "4. Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. 5. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. 6. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці. 7. Ти накажеш про них твоїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті й ідучи в дорогу та лягаючи й устаючи; 8. і привяжеш їх на знак собі на руку та й вони будуть налобником у тебе між очима, 9. і напишеш їх на одвірках твого дому й на твоїх воротях".

Коли хтось питає духовну особу, чи вона вміє молитися, то таке питання ми сприймаємо майже як образу. Як хтось сміє питати нас таку просту річ? Ми ж покликані, щоб бути ближче до Бога. Молитва - це головна річ в нашому житті. В монастирях маємо багато індивідуальних молитов, спільних - Божественна Літургія, Молитвослов, молебні, акафісти. Звичайно, що ми вміємо молитися, і нам ніколи не прийде на думку, що все те, що ми називаємо молитвою, може нею і не бути. "Молитва - це розмова з Богом", - написано в катехизмі, і так нас вчать змалку. Вчать складати долоні і відмовляти Отче наш, Богородице Діво, Ангеле Хоронителю. Пізніше вчимося молитов Служби Божої, в монастирях - молитов Молитвослова. Молитва так тісно вплітається в наше життя, стає чимось звичайним, буденним, чимось самозрозумілим, ясним і очевидним як 2+2=4, як Божий день, що часом потрібно безпосереднє втручання Бога, чудо, надприродне світло, щоб ми могли зрозуміти, усвідомити, що в нашому духовному житті ми вкорінюємо в себе не молитву, а антимолитву, заперечення молитви.

Зробімо таке порівняння. В школі ми вивчаємо фізику. Вивчаємо закони Ньютона. Нам важко часом запам'ятати формули, доведення, але зрозуміти закони Ньютона легко. Ми бачимо кожного дня як діють сили гравітації, сили інерції, і не тільки бачимо, а зазнаємо їх. Світ Ньютона - це наш світ, в якому ми народилися і живемо. Цей світ для нас очевидний, і нас не треба переконувати, що кожний предмет притягується до землі.

Але далі починаємо вивчати закони електромагнітного поля, потім закони Ейнштейна. Тут навчання просувається дуже повільно. Мусимо витратити багато часу, мислити, думати, щоб щось зрозуміти. І коли нарешті по довгих і тяжких муках зрозуміємо, переконаємося, що наш світ - це світ законів Ейнштейна, а не Ньютона, то і так це знання нічого не змінює в нашому житті. По інерції тілом і умом далі живемо в світі Ньютона.

Щось подібне і з молитвою. По аналогії з фізикою можна сказати, що молимося молитвами Ньютона, молитвами, яких ми вчимося з дитинства, молитвами, які ввійшли в наш мозок і серце. Але приходить час, коли треба йти далі, вперед, не затримуватися на досягнутому. Треба вчитися молитов Ейнштейна. Для вас такий час прийшов. Це ігнатіанські реколекції. А ігнатіанські реколекції - це не що інше, як школа молитви. І мета цих реколекцій - навчити вас молитися. Все інше, всі ваші бажання отримати відповідь на найглибші прагнення вашого життя, покликання, чернечі обіти, до яких готуєтеся - все це на другому місці, і без молитви втрачає свій сенс. Ви подібні до космонавтів, які прагнуть побачити інший світ, інші планети. Але що варті ці прагнення, коли немає ракети і людина здатна тільки повзати по землі. Для вас такою ракетою є молитва.

Молитва - це розмова з Богом. Розмова, діалог, а не монолог. А в наших молитвах говоримо тільки ми. Відповіді немає. Ми навіть і не очікуємо відповіді. Бо Бог може говорити тільки зі святими, досконалими людьми, а таких дуже мало - один на мільйон. Про них ми читаємо в їхніх життєписах, стараємося їх наслідувати. Бог розмовляв з ними, бо вони були святими, безгрішними людьми, велетнями духа. Але ж ми не такі. Ми прості, грішні, слабкі люди. Чи ж можемо коли сподіватися, щоби Бог захотів з нами розмовляти. Це ж неможливо! І таким чином ми замикаємося на Боже слово, замикаємося на розмову. З діалогу робимо монолог.

"Слухай Ізраїлю", - так починаються Божі Заповіді, Божі норми і приписи. Всі людські закони і норми починаються від заборон і дозволів: повинно бути так або можна робити так, а Божі Заповіді починаються від слухання, слухання Бога. Молитва також повинна починатися від слухання. В наших молитвах, розмовах з Богом ініціатива належить до Бога, а не до нас. Бог перший промовляє до нас, ми відповідаємо. Але Божа мова є нелегка, і її треба вчитися усе життя, так як ми вчимося англійської чи інших зарубіжних мов. Вчитися Божої мови важко і водночас легко: важко, бо Бог не говорить до нас людською мовою, а через Св. Письмо, через різні знаки, події нашого життя, через навколишній світ, через наших наставників; легко, бо Бог промовляє просто до нашого серця, порушаючи наш розум і волю. Треба тільки вміти відчитати Боже слово в нашому житті, в нашому серці. "Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці" (Лк.2,19).

Св. Тереза пише в своїй автобіографії як Бог вчив її читати книгу природи: "Довго я питала себе, чому добрий Бог має своїх упривілейованих, чому всі душі не отримують ласку в рівній мірі; дивувалася, бачачи, як обдаровує надзвичайними ласками святих, які в минулому ображали Його, таких як св. Павло чи св. Августин, яких Він змусив прийняти Його ласку. Крім того, читаючи життєписи святих і бачачи як наш Господь пестив їх від колиски до гробу, як усував з їх дороги всілякі перешкоди, що утруднювали їм шлях до Нього, як випереджував ці душі своїми ласками, щоби не допустити забруднення непорочного блиску їх хрещення, я питала себе: чому, наприклад, так багато бідних дикунів вмирає, не маючи можливості почути Боже Ім'я... Ісус відкрив мені цю таємницю. Поставив перед моїми очима книгу природи, і я зрозуміла, що всі, створені Ним квіти, красиві, що пишність троянди і чистість лілії не понижують запах малої фіалки чи захоплюючу простоту ромашки... Я зрозуміла, що коли б усі малі квіти захотіли бути трояндами, то природа втратила би свою весняну красу, поля не були би прикрашені квітами...

Подібно діється в світі душ, в тому саді Ісуса. Сподобалося Йому створити великих святих, яких можна порівняти до лілій і троянд; але створив також тих найменших, які повинні задовільнитися тим, що створені ромашками і фіалками, призначеними, щоб тішити очі доброго Бога, коли Він оглядає землю. Досконалість полягає в тому, щоб чинити Його волю, щоб бути тим, чим Він хоче нас бачити" (S. Teresa, Dzieje duszy Krak?w 1977, str.24,25).

А ось як Бог провадив св. Ігнатія через читання побожних книг і через збудження різних почуттів в його серці: "А оскільки він був палким читачем світських і порожніх книжок, загально знаних як лицарські романи, то почуваючись добре, попросив якусь з них, щоб так проводити час. В тім будинку не було таких книжок, і тому йому дали Життя Христа і Життєписи Святих...

Часто читав ці книжки і навіть почув в собі потяг до того, що там було написано. Але коли переставав читати, то часом роздумував над прочитаним, а часом над світськими справами, які перед тим притягували його розум. Серед багатьох порожніх думок, які йому докучали, одна так сильно опанувала його серце, що, занурившись в неї, марив дві, три, і навіть чотири години, навіть того не усвідомлюючи.

Тим часом Господь спішив йому на допомогу і справив, що після тих думок находили інші, зроджені з прочитаного. Під час читання Життя Господа нашого і Життєписів Святих він думав над тим так: "Що би було, коли би я зробив те саме, що св. Франциск або св. Домінік?" І роздумував про різні діла, які здавалися йому добрими, а завжди мав на увазі трудні справи. А коли їх собі уявляв, то йому здавалося, що це легко втілити в життя. Говорив сам до себе: "Св. Домінік зробив то, то ж і я мушу то зробити. Св. Франциск зробив то, то ж і я мушу то зробити". Ці думки нуртували в ньому довший час, потім приходили світські думки. Вони також нуртували в ньому довший час. І та послідовність так різних думок тривала в ньому досить довго, а він завжди затримувався на думці, яка з'являлася і захоплювала його уяву: чи то була думка про світські справи, чи інша - про Бога. Врешті-решт, знуджений, кидав їх і займався чимось іншим.

Але в цій послідовності думок була така різниця: коли думав про світські справи, то відчував велику приємність, але коли, знуджений, залишав їх, то відчував сухість і незадоволення. Коли думав про прощу до Єрусалиму або про суворий піст і інші вмертвлення, які бачив у святих, то не тільки відчував радість під час цих роздумів, але навіть пізніше, коли ці думки відходили, залишався радісним і задоволеним. Але не звертав на це увагу і не затримувався над оцінюваннями цієї різниці аж до моменту, коли одного разу відкрилося йому очі і почав дивуватися цій різниці і роздумувати над нею. Цей досвід допоміг йому зрозуміти, що одні думки робили його сумним, інші - радісним. І так поволі дійшов до пізнання різних духів, які в ньому діяли - одного диявольського, іншого Божого.

То були його перші роздуми про Божі справи; а коли потім займався Дух. Впр., то саме цей досвід був підставою до розпізнання різних духів" (Sw. I. Lojola, Autobiografia 5-8).


Sub-Menu:


Back to content | Back to main menu
Hosted by uCoz