Реколекції > ІІІ тиждень
4. СПОКУСИ
Мт. 26: "30. І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору. 31. Тоді Ісус сказав їм: "Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада. 32. А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї." 33. Озвався тоді Петро й каже йому: "Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи." 34. Ісус же мовив до нього: "Істинно кажу тобі: Цієї ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся." 35. Каже йому Петро: "Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!" Так само мовили всі учні. 36. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: "Посидьте тут, поки піду та помолюся там." 37. І взяв Петра з собою і двох синів Зеведея, і почав скорбіти та тужити. 38. Тоді сказав їм: "Смуток у мене на душі - аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною." 39. І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: "Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише - як ти." 40. Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: "Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною?"
Більша частина християн думає, що якщо Ісус був Богом і знав майбутнє, то вся Його земна місія до останніх дрібниць була завчасно суворо визначена, що знав коли яку проповідь сказати, куди зробити наступний крок. Працював по чіткій наперед встановленій програмі, як комп'ютер. Але Ісус був також і людиною, і свій людський розвиток проходив як і люба людина. І тому Його спокуси на пустелі, безсонні ночі, проведені на молитві - це не вистава для учнів. Це реальне життя Боголюдини. І кожний Його вибір в земному житті був вибором вільної людини, яка могла щомиті відповісти Богу - ні.
Лк. 22: "42. "Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!" 43. Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його. 44. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали, на землю".
Євангеліст Лука не був апостолом, не бачив подій своїми очима. Його Євангеліє - це переказування очевидців. Але Лука був лікарем, і описав стан Ісуса як лікар, чого не зробили інші євангелісти. Кривавий піт - це показник великої внутрішньої боротьби людини, великих переживань. Коли людину ведуть на страту або страшні муки, то вона, хоч і боїться цього і переживає, але наперед відчути всю повноту страждань і болю не може. Може тільки собі уявляти це все. Ісус був Богом, не обмеженим простором і часом, і те, що для людських почуттів було закрито часом, для почуттів Боголюдини було відкрито. Його людське єство в Гефсиманії повністю відчуло на собі те, що він мав пережити пізніше. Напевно, після Благовіщення і згоди Марії, - це другий важний момент в історії Спасіння, може самий важливий. Богочоловік повністю поборює свою плоть, своє людське "Я", повністю віддає себе в руки Бога-Отця.
Християнське життя - це наслідування Христа. Але якщо ми будемо роздумувати про те, які фізичні муки зможемо витримати ради віри, то це буде не тільки непотрібно, але і шкідливо. Роздумуючи про страсті Христа ми повинні роздумувати про Його послух і про свій послух Богові. Життя ставить нас перед різними проблемами і виборами. Часто стаємо перед вибором: зберегти своє людське обличчя чи матеріальний стан, положення в суспільстві і т.п. Сумління нам говорить, що в даній ситуації значить бути слухняним Божій волі. Але чи завжди ми прислуховуємося до свого сумління?
Ісус бере з собою трьох учнів: Петра, який має стати головою Церкви, Івана, улюбленого учня, який має написати чудове четверте Євангеліє, і Якова - першого єпископа Єрусалиму і першого апостола-мученика. Вони завжди повинні бути ближче до свого Вчителя, як в момент чудесного пре ображення, так і в момент Його самих важких страждань. Вони повинні розуміти більше, ніж інші. Але вони засипають. Чому? Їх стан подібний до стану кожного християнина, який бажає глибше пізнати таїнства духовного життя. Коли ми починаємо молитися, роздумувати про духовні речі, читати духовну літературу, то зразу відчуваємо різні перешкоди: засинаємо під час молитви, або нам важко зосередитися, мішають різні думки тощо. Все це - прояв нашого людського "Я", нашої психіки, яка боїться змін, боїться втратити своє "Я", впустити Бога в серце, і тому борониться різними способами. І це знак, що ми на правильному шляху, тільки не треба впадати у відчай, а йти далі. Без внутрішньої боротьби немає молитви, немає духовного життя.