ѕ–ќЅ”ƒ∆≈ЌЌя

—амоанал≥з ≥ шуканн¤ справжн≥х причин проблеми Ї дуже важливою складовою духовного розвитку людини. ≤ не байдуже, ¤к людина робить самоанал≥з ≥ шукаЇ причину своњх б≥д. ” наших роздумах зверн≥мос¤ до первородного гр≥ха, ¤кий Ї архетипом будь-¤кого людського гр≥ха.

Ѕт. 2, 23: "≤ промовив јдам: ќце тепер вона к≥сть в≥д костей моњх, ≥ т≥ло в≥д т≥ла мого" - до первородного гр≥ха людина була в повн≥й гармон≥њ з Ѕогом ≥ з ≥ншою людиною. јдам ≥ ™ва жили в любов≥: –омео ≥ ƒжульЇтта.

Ѕт. 3, 12: "ј јдам в≥дказав: ∆≥нка, що дав “и њњ, щоб зо мною була, вона подала мен≥ з того дерева, ≥ ¤ њв" - п≥сл¤ гр≥ха јдам втрачаЇ гармон≥ю з Ѕогом ≥ з ™вою, свою провину перекладаЇ на нењ: –омео перетворюЇтьс¤ в ќтелло. ÷е саме в≥дбуваЇтьс¤ ≥ п≥д час спов≥д≥: ка¤нник, спов≥даючись з≥ своњх провин, одночасно св≥домо чи несв≥домо шукаЇ винних - ¤ живу в недосконалому св≥т≥, повному спокусник≥в, ¤к≥ мене до цього спокушують. ќтже, в к≥нцевому результат≥ ¤ не винний, ¤ жертва.

∆≥нка, що дав “и њњ - ™ва - не причина, а насл≥док. ѕричина - “и, Ѕоже. ќтже, не затримуючись на найближч≥й причин≥, а намагаючись усв≥домити те, що знаходитьс¤ дал≥, що на перший погл¤д невидиме, ¤ шукаю подальш≥ причини - аж до остаточноњ, першоњ, за ¤кою нема н≥чого. ≤ знаходжу њњ: причиною вс≥х моњх б≥д Ї Ѕог ¤к першопричина всього ≥снуючого та моЇњ гр≥ховност≥ в тому числ≥.

—учасн≥ христи¤ни-ка¤ники не здатн≥ анал≥зувати так глибоко. Ѕ≥льш≥сть людей бачать причину свого гр≥ха лише в близьких люд¤х: чолов≥к, ж≥нка, д≥ти, батьки. „астина спроможна перенести провину дал≥: соц≥альн≥ проблеми в крањн≥, пол≥тичн≥, економ≥чн≥ тощо. якби ¤ жив в јмериц≥, то не мав би таких проблем, отже - не гр≥шив би. јле д≥йти до Ѕога? - мо¤ побожн≥сть не дозволить мен≥ цього зробити.

¬ духовних книжках можна прочитати, що людина повинна пробачити спочатку всьому св≥тов≥, пот≥м - соб≥ сам≥й, ≥ пот≥м - Ѕогов≥. јле важко знайти опис процесу цих етап≥в прощенн¤. ƒо етап≥в прощенн¤ ми можемо д≥йти, спочатку пройшовши етапи ненавист≥: до всього св≥ту, до себе самого, до Ѕога. « досв≥ду духовного кер≥вника знаю, що теоретично людина неспроможна цього зрозум≥ти. “ой, хто хоче спершу зрозум≥ти, а пот≥м вже робити - н≥чого не зробить. Ћише той, хто починаЇ робити це без зрозум≥нн¤, може пройти ц≥ етапи.

якби от≥ пром≥нн¤ золот≥
у струни чарами ¤кими обернути,
¤ б з них зробила золотую арфу, -
в н≥й все було б ¤сне - ≥ струни, й гуки,
≥ кожна п≥сн¤, що на ≥нших струнах
бринить, мов голос в≥тр¤ноњ ноч≥,
брин≥ла б на моњй злотист≥й арф≥
тим сп≥вом, що лунаЇ т≥льки в снах
д≥тей щасливих. “уга б в≥дкотилась
в≥д гук≥в тих геть-геть удалину,
мов б≥л≥ тумани, пройн¤т≥ сонцем,
що здалека лел≥ють, наче злото,
не хмарою, а мр≥Їю здаютьс¤.
≤ жал≥ вс≥, в гармон≥ю з'Їднавшись,
озвались би, мов хори в емп≥ре¤х...
Ћес¤ ”крањнка