ПРОБУДЖЕННЯ

10. ЛЮБОВ 1

Тайна Вечеря. Ісус заповідає апостолам свої муки і дає їм нову заповідь - заповідь любові. Йо. 13, 33-35: "33. Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди іду, ви піти неспроможні, - так само й вам повідаю нині. 34. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! 35. З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати".

Йо. 3, 16-17: "16. Бог бо так полюбив світ, що Cина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Cина світ засудити, лише ним - світ спасти".

Тайна Вечеря - це останнє спокійне перебування Ісуса серед своїх учнів. Установлення Cв. Таїнства Євхаристії, заповідь любові, заповідь зречення Петра і слабості всіх учнів, заповідь своїх мук і смерті. Як ведуть себе учні в ці останні години їх спільного перебування, коли відбуваються найважливіші речі? Що вони роблять, про що думають?

Лк. 22, 24-27: "24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм: "Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга. 27. Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить".

"Жовтень 1917 року: вибухла російська революція. Історія людства набрала новий вимір. Історія говорить, що цього самого місяця відбувся синод Російської Православної Церкви і що була бурхлива дискусія над кольором літургійних шат. Одні єпископи затято наполягали, щоб були білі, інші - щоб були пурпурові. Нерон грав на лірі під час пожежі Риму" (Antoni de Mello SJ ?piew ptaka, W 1989, str. 82).

Учні Христа були як духом, так і тілом безмірно далеко від усього того, що відбувалося у Вечірнику. Не розуміли абсолютно нічого. Пригляньтеся маленьким, кількарічним дітям під час Служби Божої в церкві. Спочатку сидять тихо, настрашені великою кількістю дорослих людей, простором церкви, священиком в дивному вбранні. Але коли привикнуть до тих зовнішніх умов, то починають рухатися, ходити, бігати, сміятися, кричати. Те, що діється в церкві, їх не обходить. Не розуміють того і перебувають в своєму дитячому світі. Саме так апостоли виглядали на Тайній Вечері. Ісус був самотній. Cамотній нерозумінням, сліпотою і байдужістю учнів. І трагічність полягає в тому, що Ісус самотній ввесь час на протязі всієї двохтисячолітньої історії християнства. Історія в Вечірнику систематично повторюється як в історії людства, так і в душах тих, які покликані бути найближче до серця свого Учителя. Чи в бурхливі, переломні періоди історії нашого народу, нашої Церкви, в наших чернечих капітулах, церковних соборах ми вирішуємо важливі, нагальні питання: як збуджувати в людських серцях любов до Бога, любов до ближнього, як нести в світ Добру Новину, чи може займаємося дріб'язковими питаннями, такими як форма і крій чернечого габіту, або зміна якогось одного слова в Літургії - православний чи правовірний? Не можемо навіть усвідомити, як ми далекі від Божої любові, подібні до апостолів у Вечірнику чи маленьких дітей в церкві. Як курчата, не можемо вилупитися зі шкарлупи своїх обмежень, своєї пихи, свого Я, своєї мализни.

У фантастичному фільмі "Чужий" людство зустрічається з невідомою цивілізацією, з іншою формою життя, з істотами хитрими, підступними, які не мають моралі, не мають совісті, сильніші від людини, швидко розмножуються, виростають, пристосовуються до будь-яких, навіть найважчих, зовнішніх умов, дуже агресивні, атакують і нищать людей. У страшній і безжальній боротьбі з такою істотою на далекій планеті більшість людей, які там перебувають, гинуть. Головна героїня фільму, роль якої грає талановита Cігурні Вівер, відкриває, що вона заражена такою істотою, і за деякий час з неї виросте потвора, відкриває, що сама стала небезпекою для людства. Вона визнає, що не вірить в Бога, отож не вірить в позагробове життя, в несмертельність душі. Але, щоб врятувати життя інших людей, мусить відібрати життя в себе, мусить згинути. Закінчення фільму дуже зворушливе. Вона стоїть на краю платформи. Кілька сот метрів під нею полум'я розплавленого металу доменної печі. Це останні хвилини її життя. Її обличчя виражає тяжку внутрішню боротьбу. Вона боїться глянути вниз, у вогняну прірву, стоїть плечима до вогню. Це все показано в сповільненому русі. Відібрати в себе життя дуже важко і страшно. Накінець вона відважується, закриває очі і повільно падає вниз. Йо. 15,13: "Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає". Коли я роздумую про любов, про сенс свого людського, християнського, чернечого і священичого покликання, то перед моїми очима завжди постають останні хвилини цього фільму, Cігурні Вівер падає в вогонь, в розплавлений метал, падає поволі, з повною свідомістю того, що діється, і вогонь помалу охоплює її тіло. Мт.10,39: "Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде".

II-й Ватиканський Собор в догматичній конституції про Церкву пише: "Також від інших, які шукають незнаного Бога напомацки і серед тілесних уявлень, Бог не є далеко, бо всім дає життя, дихання і все (Ді. 17,25), а Спаситель хотів, щоб усі люди спаслися. Ті, які не з власної провини не знають Євангелія Христового і Церкви Христової, але щирим серцем шукають Бога і стараються виконувати під впливом ласки Його волю, пізнану через голос сумління, можуть осягнути вічне спасіння. Боже Провидіння не відмовляє також необхідної до спасіння допомоги тим, які без власної провини взагалі ще не дійшли до виразного пізнання Бога, а стараються не без Божої ласки, бути порядними людьми. Бо все те, що в них є з добра і з правди, Церква вважає як приготування до Євангелія і як дане їм тим, котрий просвічує кожну людину, щоби в кінці вона отримала вічне життя" (КК 16).

Часто людина є далеко від Церкви, але близько Бога, навіть якщо цього і не усвідомлює. Якщо людина не мала доброго релігійного виховання, доброї духовної формації в родині, в школі, в Церкві, якщо духовні особи давали їй поганий приклад своєю дволичністю, своєю поведінкою, якщо християни, які вважаються найпобожнішими, які в церкві переціловують всі одвірки і розбивають собі чола богомільними поклонами, а поза церквою поводяться як злючі пси чи отруйні гадюки, то в Церкві вона буде бачити лише забюрократизовану, заритуалізовану зовнішню організацію, бюро чи офіс релігійних послуг, облудників, далеких від Бога, які з Церкви, з віри, з Бога, з найглибших прагнень людини зробили собі корито, до якого так припадають, що аж за вухами лящить, і від якого ніяка сила не зможе їх відірвати.

Але кожна людина створена на образ і подобу Божу, прагне любові безконечної, прагне щастя і тягнеться до нього з усіх своїх сил. І коли не бачить Бога в Церкві, не бачить Бога в тих, які покликані бути провідниками до Бога, то шукає Бога в ідеалах добра, правди, любові. Така людина є близько Бога, навіть якщо і заявляє, що не вірить в Бога, і часто потрібно якоїсь особливої, критичної ситуації на границі життя і смерті, щоб цей алмаз віри і любові, який лежав під великим шаром пилу і бруду, знову заблистів, показав себе, свою красу. І лише коли ми станемо цього свідками, то зрозуміємо, що та людина, яка ніколи в житті не молилася, не тримала в руках Біблії, має в собі віри і любові більше, ніж ми. Для нас це буде добрим уроком Божої любові.

Дуже часто ми, духовні особи, вважаємо, що маємо монополію на любов до Бога і любов до ближнього, що, якщо носимо чернечі габіти, довго і часто молимося, вивчаємо філософію і богословя, систематично читаємо Біблію і релігійні книжки, стоїмо біля вівтаря і в наших долонях відбувається переєстествлення хліба і вина в Тіло і Кров нашого Господа, що якщо днями й ночами роздумуємо про Божі справи, про речі вищі, духовні, то тим самим найбільше любимо Бога і ближнього, а Бог найбільше з усіх людей любить саме нас, котрих покликав до своєї служби. Як нерозумні діти, вважаємо, що з рації нашого покликання, нашого вибрання, спасіння і рай нам гарантовані, потрапимо там автоматично, без особливих труднощів і проблем, і будемо там найближче до Бога. Поглядаємо на інших людей з прихованою погордою; бо ми занадто релігійні, занадто побожні, щоб цю погорду виявляти відкрито. Поблажливо дивимося на людей, які нам, мудрим, задають свої дурні, прості питання. Маємо відповідь на всі питання. Нам все зрозуміло, про Бога знаємо все. Часом відкрито заявляємо, що за Бога і за віру віддамо своє життя, заявляємо нерозумно, як св. Петро: "Господи", - сказав Петро до нього, - "з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть" (Лк. 22,33). Бог тихо промовляє до нашої совісті, до нашого серця: "І сказав їм Ісус: "Усі ви спокуситеся..." (Мр. 14,27). Cпокуситеся, бо не знаєте себе, не знаєте, які ви слабкі, які порожні. Але ми не слухаємо Бога, не слухаємо голосу свого серця, а якщо в серці щось защемить, щось нас занепокоїть, щось заболить, то заглушуємо той голос і гордо твердимо далі: "29. А Петро сказав до нього: "Навіть коли й усі спокусяться, - та не я!" 30. Відповів йому Ісус: "Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся". 31. А він ще більше твердив: "Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!" І всі так само говорили" (Мр. 14,29-31).

І ми так говоримо ввесь час. Просімо в Бога ласку, щоби наповнив нас любов'ю, любов'ю справжньою, готовою на найбільше самопосвячення, на жертву цілопальну, до якої ми покликані.

Любов, прибита до хреста,
Любов без меж і без облуди,
Любов божественна, проста,
Чи розгадаю сни Іуди,
Чи розгадаю свої сни,
Чи розгадаю свої думи,
Чи дочекаюся весни
Своєї сонної задуми,
Чи розпізнаю серця клич,
Чи відірвуся від спокуси
Своїх придуманих облич,
Чи ідол Бога не задусить?
Що діється в моїй душі,
Що діється в моєму серці,
Хто вклав у мене ці вірші,
Хто не дає упасти в герці,
Лікує мою сліпоту,
Лікує мою кволу душу,
Вкриває мою наготу,
З глибин витягує на сушу,
Хто простягає із вершин
Свою міцну, батьківську руку,
А я шукаю лиш причин
Йому віддати свою муку?
Боюсь на це відповісти,
Боюсь його страшного суду,
Клянусь хрести свої нести
І прошу знов: "Прости, не буду.
Прости мене в мільйонний раз,
Бо вже не маю сили плисти,
Не можу я догнати час,
Візьми мене на руки, Христе!"