Реколекції > І тиждень
5. ГРІХ АДАМА І ЄВИ (2)
1. Молитва.
2. Уявлення місця таке саме, як і в попередній медитації: вигнання з раю. Бут. 3, 17-19,24: "17. Адамові ж сказав: "За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. 18. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. 19. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох". 24. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум'яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя". Або уявити собі великий природний катаклізм: вибух вулкану, землетрус, потоп, пожежу. Перелякані люди в знетямі втікають куди очі бачать.
3. Прохання про овоч медитації таке саме, як і в попередній медитації: просити в Бога благодать зрозуміти наміри диявола, його ціль. Просити про сором перед самим собою, просити скруху і жаль за недовір'я до мого Творця і Господа а також просити ласку зрозуміння первородного гріха.
1) Бут. 3,17: "...За те, що ти послухав голос твоєї жінки... проклята земля через тебе". Земля, як і вся мертва і жива природа, була невинна, бо не має вільної волі, отож не має можливості грішити. Згрішила тільки людина, а Бог карає також природу, навіть проклинає її. З того часу природа мстить людині, часто стає ворогом людини.
Уявімо собі стихійне лихо, якийсь фільм, де показують землетрус, пожежу, повінь. Люди втрачають все своє майно, працю всього життя, втрачають близьких людей, втрачають здоров'я, стають каліками. Втрата колосальна. Часто по пережитті таких подій життя людини цілком змінюється, змінюється свідомість, змінюється світогляд, змінюються стосунки з людьми, змінюється людське поняття щастя. Велике природне лихо може статися причиною відходу людини від Бога, цілковитої втрати віри і сенсу свого життя, але може статися також причиною повернення людини до Бога як єдиного сенсу свого життя. Отож екстремальна, гранична ситуація на межі життя і смерті може людину змінити на добре або на зле.
Люди втікають від лиха, втікають від смерті. Але мають свідомість, що вони не самі на цій планеті. Що десь живуть люди, які їм допоможуть, нагодують, обігріють, одягнуть, не дадуть вмерти від голоду і холоду. Вірять в допомогу інших людей, навіть якщо не вірять в Бога. Якщо не віра в Бога, то принаймні віра в людей не дасть їм впасти в розпач. А як з Адамом і Євою? Вони єдині люди на землі. Інших нема. Їх ніхто не чекає. Йдуть в незнаний, дикий, ворожий світ. За воротами раю їх чекає проклята, збунтована земля, хижі звірі. Надії на поміч інших людей нема.
Який образ Бога виникає в нашому розумі, серці, почуттях? Чи це люблячий батько, чи навпаки - злий вітчим або тиран, нелюд, який не має жодних людських почуттів, немає крихти милосердя, любові, жалю. І чому так тяжко покарав Адама і Єву? А сьогодні нікого не карає: бандити, злодії, вбивці вільно ходять по цій землі, вгодовані і задоволені. Якщо Бог так тяжко покарав Адама і Єву за крадіж одного яблука, то більшість людей давно вже повинна смажитися в пеклі, а не ходити по цьому світі.
2) Але чи Адам і Єва були звичайними людьми, такими як ми, чи може чимось від нас відрізнялися? Відкриваємо підручник аскетично-містичного богослов'я і читаємо, які дари і привілеї мали наші прародичі:
"I. ВЛИТЕ ЗНАННЯ. Зі своєї натури до цього знання ми не маємо права, воно є привілеєм ангелів; ми присвоюємо науку не інакше, як поступово, з трудністю і згідно з правилами психології. Але, щоб полегшити першій людині виконання її ролі голови і учителя людського роду, Бог дав їй задармо знання всіх необхідних правд і здатність легко набувати практичний досвід: таким чином людина було зближена до ангелів.
II. ПАНУВАННЯ НАД ПРИСТРАСТЯМИ чи звільнення з-під тиранії пожадливостей, які перешкоджають практикування чеснот. В самій натурі людини точиться жахлива боротьба між щирим прагненням добра і хаотичним потягом до тілесного задоволення і добра, крім того виразна схильність до пихи: в істоті своїй це те, що ми називаємо потрійною пожадливістю. Бог, щоби зарадити цим природним недолікам, дав нашим прародичам певну здатність панування над пристрастями, яка, хоч і не позбавила їх можливості грішити, але полегшила їм практикування чеснот. Отож Адам не підлягав цій тиранії пожадливостей, яка ґвалтовно змушує до зла, лише мав деяку схильність до заспокоювання прагнень, однак підпорядковану розумові. Його воля була піддана Богові, нижчі властивості - розумові, тіло - душі: це був лад, досконала правота.
III. НЕСМЕРТЕЛЬНІСТЬ ТІЛА. Зі своєї натури людина підпадає хворобам і смерті; провидіння звільнило її від цієї подвійної недосконалості, щоби душа зі ще більшою свободою могла виконувати своє вище завдання...
... Бог дав Адамові можливість брати участь в своєму божественному житті. Це був дар, який давав людині можливість вже в земному житті тішитися світлом віри, яке значно перевищувало світло розуму...
З цією освячуючою ласкою, яка вдосконалювала і обожнювала душу, поєднувалися влиті чесноти і дари Св. Духа... а також учинкова ласка, яка впроваджувала в рух увесь цей надприродний організм, давала йому здатність виконувати надприродні акти божим способом" (o. A . Tanquerey, Precis de Theologie Ascetique еt Mystique, 62-64).
Отож кара за гріх була справедлива. Але і тепер ми бачимо Бога тільки як суворого, справедливого суддю, але не бачимо в Ньому люблячого батька.
3) Уявімо собі таку картину: Батьки йдуть на роботу, ховають від дитини сильнодіючі, небезпечні ліки. Приходить ворог родини і говорить дитині, що батьки її обдурили, що то не ліки, а смачні цукерки. Батьки самі хочуть з'їсти ці цукерки, а тобі не дати. Ворог підсуває дитині цю отруту, ці таблетки, які ззовні виглядають дуже гарно, мають гарний колір, запах, мають гарну форму, містяться в гарній, різнокольоровій упаковці. Дитина спочатку вагається, але спокуса надзвичайно велика, приємна, поступово опановує дитячі прагнення, долає кволу дитячу волю. Дитина не може опертися, простягає руку, бере одну таблетку, лише одну, тільки щоб скуштувати. Батьки навіть не помітять, що бракує одної таблетки. Але отрута діє моментально. Батьки повертаються з праці і бачать, що спаралізована, посиніла дитина лежить на землі і вмирає. Швидко відвозять її до лікарні. Доза ще не була смертельною, але спричинила важке захворювання, майже каліцтво. Дитина не може перебувати в помешканні своїх батьків. Мусить лежати в лікарні, підключена до складних медичних приладів, піддана важкому, болючому, довготривалому лікуванню. Чи може бути мова про якусь кару з боку батьків, якийсь гнів? Батьки терплять разом з дитиною, терплять може більше, ніж дитина, але нічого не можуть вдіяти. Дитина ж винить у всьому батьків.
Спробуймо в цьому світлі побачити і зрозуміти первородний гріх, побачити Бога, але Бога не розгніваного, а Бога терплячого, а вигнання з раю як відхід блудного сина. Бог з тугою дивиться як Адам і Єва поволі віддаляються, але нічого не може вдіяти, не може їх залишити в раю, бо в такому стані духа рай стане для них причиною цілковитої деградації, цілковитого самознищення. А Божа всемогутність має свої границі. Бог не може насильно, без людської згоди, ввійти в її волю, в найглибші сфери її душі, не може ввійти в свій образ і подобу. Бог може лише терпіти, терпіти разом зі своїм нерозумним створінням, яке може повірити у кожну вигадку, у кожний забобон, повірити кожній ворожці і кожному новоспеченому пророкові, але не хоче вірити своєму Творцеві. Часто людина молиться до кожного стовпа, але не зігне колін перед Володарем усього всесвіту.
Істота гріха наших прародичів, як і гріха кожної людини полягає в першу чергу не в порушенні якихсь норм чи заборон. Це тільки зовнішній прояв. Істотою кожного гріха є неприйняття Божої любові як дару, дару безкорисного. Все інше - це тільки наслідок цього неприйняття. Бог є любов'ю абсолютною, любов'ю незмінною, Його ставлення до людини, Його любов не змінюється. Тільки в нашому житті Божа любов може проявлятися по-різному. Наше знання, наше розуміння Бога є дуже обмежене, і тому ми сприймаємо Його вплив на наше життя по-різному: або як любов, нагороду, або як гнів, кару. Але як одне, так і друге є тією ж самою любов'ю, яку ми в першому випадку приймаємо, а в другому - відкидаємо. Просімо в Бога ласку, щоб ми розуміли і приймали Його любов в нашому житті, незважаючи на те, чи вона буде для нас радістю, чи смутком.