–еколекц≥њ > IV тиждень
7. ћј–≤я ѕ–» √–ќЅ≤ 2
Ћк. 6, 29: "’то вдарить тебе по щоц≥, п≥дстав йому й другу, а хто хоче плаща твого вз¤ти, не заборон¤й ≥ сорочки".
’то сприймаЇ ц≥ слова досл≥вно, це знак, що в≥н живе ≥нтелектом, а не почутт¤ми, ≥ тому сприймаЇ њх однозначно. ≤ це св≥тогл¤д сучасного христи¤нина. —приймати ™вангел≥Ї на такому р≥вн≥ ≥ жити ним на такому р≥вн≥ означаЇ вв≥йти у велике протир≥чч¤ ≥нтелекту ≥ духа, означаЇ терп≥ти, визнавати моральн≥ принципи, ¤к≥ дуже важко або взагал≥ неможливо н≥ зрозум≥ти, н≥ жити ними. Ћюдина визнаЇ рел≥г≥ю, ¤ку вважаЇ несправедливою, в≥рить в несправедливого Ѕога, ≥ морал≥заторськ≥ пропов≥д≥ про потойб≥чну справедлив≥сть не дуже њњ вт≥шають. “аке христи¤нство ≥ так≥ христи¤ни - це духовна ≥ псих≥чна ≥нфантильн≥сть: Ѕог ≥ рел≥г≥¤ сприймаютьс¤ по аналог≥њ ≥з своњми батьками, ¤к≥ виховували дитину методом "калача ≥ батога" - за добру повед≥нку отримуЇш "калач", за погану - "бат≥г". “е саме в≥дбуваЇтьс¤ ≥ тут: щоби бути христи¤нином, потр≥бно, щоб тебе били, бо били нашого √оспода, ¤кого ми повинн≥ насл≥дувати; в цьому св≥т≥ справедливост≥ нема ≥ не може бути, бо вс≥ народжуютьс¤ гр≥шними, нав≥ть св¤т≥. —праведлив≥сть, тобто "калач", отримаЇш лише по смерт≥. ≤ тому сьогодн≥шнЇ христи¤нство - це рел≥г≥¤ терп≥нн¤, а не радост≥, бо наше христи¤нство ≥нтелектуальне, а не почуттЇве.
“ой, хто не затримуЇтьс¤ на ≥нтелект≥, а намагаЇтьс¤ зглибити суть ™вангел≥¤, ≥ усв≥домлюЇ в своЇму Їств≥ динам≥ку розум-почутт¤, розум≥Ї, що кожний зовн≥шн≥й удар, ¤кий отримуЇ, це удар в його ≥нтелект, що, в свою чергу, буде спонукою шукати обмеженн¤ свого ≥нтелекту, сходити на р≥вень почутт≥в, зменшувати вагу ≥ об'Їм кам≥нн¤ ≥ зб≥льшувати хвильову структуру, духовно розвиватис¤. ≤ духовна зр≥л≥сть пол¤гаЇ в тому, щоб усв≥домити, що ¤кщо ¤ щось сприймаю ¤к напад, то це означаЇ, що непор¤док знаходитьс¤, в першу чергу, в мен≥, ≥ зовн≥шн≥й удар помагаЇ мен≥ усунути цей непор¤док, розбити тверде кам≥нн¤ серц¤ ≥ перетворити його в електромагн≥тну хвилю. ≤ тому ¤ буду сп≥вд≥¤ти з цим ударом, а не захищатис¤ в≥д нього.
Ћк. 6, 37: "“акож не суд≥ть, щоб не суджено й вас; ≥ не осуджуйте, щоб ≥ вас не осуджено; прощайте, то прост¤ть ≥ вам".
—уть ц≥Їњ фрази така сама, ¤к ≥ попередньоњ. ожний наш осуд означаЇ, що ми надаЇмо дан≥й под≥њ, ситуац≥њ чи особ≥ однозначну оц≥нку, моральну варт≥сть: це Ї добро або зло. √овор¤чи мовою алегор≥њ ми под≥бн≥ до каменю, ¤кий в≥дразу реагуЇ на зовн≥шн≥й подразник - ¤кщо його б'ють молотком, то даЇ оц≥нку: це Ї зло, ¤кщо глад¤ть: це Ї добро.
Ћюдське сприйн¤тт¤ всесв≥ту дуже суб'Їктивне, ≥ кожний м≥й осуд означаЇ, що своЇму св≥тобаченню, притаманному лише мен≥, ¤ надаю однозначност≥ ≥ категоричност≥: Ї т≥льки так, а не ≥накше, ≥ моЇ мисленн¤ - Їдине правильне, а мо¤ рел≥г≥¤ - Їдина правдива. ¬с≥ ≥нш≥ способи мисленн¤ ≥ рел≥г≥њ - це або заблудженн¤ розуму або д≥¤ злого духа. ≤ тому моЇ ≥снуванн¤ буде апологетикою, буде або нападом, або обороною - буду нападати на ворог≥в, на њх неправдиву рел≥г≥ю, пол≥тику тощо, або захищатис¤ в≥д них. јле завжди буду воювати за щось чи проти когось.
якщо вв≥йти в це ще глибше, то це означаЇ, що ¤ вважаю себе самодостатн≥м, автономним, незалежним в≥д Ѕога, тому, що фундаментом мого ≥снуванн¤ Ї не Ѕог, в≥д ¤кого ¤ повн≥стю залежний, а ¤ сам, моЇ "я", моњ зд≥бност≥, розум, знанн¤, студ≥њ, дипломи ≥ докторати - все те, що даЇ ≥люз≥ю стаб≥льност≥, м≥цност≥, певност≥, тривалост≥, незалежност≥, безпеки, все те, що видиме, за що можна вхопитис¤ ≥ тримати. ≤ це Ї сатан≥зм: в≥докремити себе в≥д ƒател¤ ∆итт¤, черпати житт¤ не в≥д Ѕога, а з себе самого або з ≥нших людей. Ћюдина стаЇ вамп≥ром, нав≥ть не усв≥домлюючи цього. 1 ор. 10, 12: "“ому то, хто думаЇ, н≥би стоњть в≥н, нехай стережетьс¤, щоб не впасти!"
ѕочутт¤ невидим≥, до того ж людина плутаЇ почутт¤ з емоц≥¤ми. ≈моц≥¤ - це щось м≥нливе ≥ слабке, ¤к запах, дим ≥ туман: зараз ≥снуЇ, а за мить вже нема. ѕочутт¤ - це щось набагато тривал≥ше за ≥нтелект, це мо¤ душа, створена на образ ≥ подобу Ѕожу, це ƒух Ѕожий в мен≥. ј м≥й ≥нтелект - це моњ вт≥лен≥, матер≥ал≥зован≥ почутт¤. ≤ чим б≥льше ¤ матер≥ал≥зуюс¤, тим менше живу Ѕогом, хоча на зовн≥шньому житт≥ це н≥¤к не в≥дбиваЇтьс¤ - можу бути людиною глибокоњ в≥ри, тривких моральних устоњв, мучеником за в≥ру тощо. ≤ мен≥ на думку не спаде, що вс¤ мо¤ рел≥г≥йн≥сть, церковн≥сть ≥ моральн≥сть - це витв≥р мого ≥нтелекту, ¤кий щораз тверд≥шаЇ, мов кам≥нь, ≥ те, що ¤ вважаю здобутками ген≥¤ людського духа: культура, традиц≥¤, духовн≥сть, рел≥г≥¤, даЇ мен≥ почутт¤ безпеки ≥ спокою перед незнаним, таЇмний, незрозум≥лим, непередбаченим. ј ¤кщо уважно прочитаЇмо —в¤те ѕисьмо, то зрозум≥Їмо, що Ѕог саме такий - незнаний, незрозум≥лий, тањнственний. ќтож рел≥г≥¤ в такому сприйн¤тт≥ в≥дводить мене в≥д живого Ѕога, а провадить до у¤вного, ≥дола.
Ћук. 18, 9-14: "9 ј дл¤ де¤ких, що були себе певн≥, що вони н≥би праведн≥, ≥ за н≥що мали ≥нших, ¬≥н притчу оцю розпов≥в. 10 ƒва чолов≥ки до храму вв≥йшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. 11 ‘арисей, ставши, так моливс¤ про себе: ƒ¤кую, Ѕоже, “об≥, що ¤ не такий, ¤к ≥нш≥ люди: здирщики, неправедн≥, перелюбн≥, або ¤к цей митник. 12 я пощу два рази на тиждень, даю дес¤тину з усього, що т≥льки надбаю! 13 ј митник здалека сто¤в, та й очей нав≥ть звести до неба не см≥в, але бив себе в груди й казав: Ѕоже, будь милостивий до мене гр≥шного!... 14 √оворю вам, що цей повернувс¤ до дому свого б≥льш виправданий, ан≥ж той. Ѕо кожен, хто п≥дноситьс¤, буде понижений, хто ж понижаЇтьс¤, той п≥днесетьс¤".
‘арисей ≥ митар - це два типи людей, перший з ¤ких живе ≥нтелектом, другий почутт¤ми. ‘арисей своЇму св≥тогл¤ду надаЇ категоричност≥: ¤ кращий, в≥н г≥рший, що породжуЇ в його серц≥ зневагу ≥ горд≥сть, ¤к≥ нищать його душу. ¬≥н утверджуЇтьс¤ в своЇму "я", вага ≥ об'Їм камен¤ зб≥льшуютьс¤. ћитар зум≥в ув≥йти в своњ почутт¤, ¤к≥ допомогли йому зрозум≥ти своЇ серце ≥ побачити себе, свою душу, св≥й гр≥х.