–еколекц≥њ > IV тиждень
2. ƒ”’ќ¬Ќ≈ ≈–≤¬Ќ»÷“¬ќ
ћк. 12, 28-30: "28. ќдин же з книжник≥в, що чув њхню суперечку, а й бачив, ¤к в≥н њм добре в≥дпов≥в, п≥д≥йшов ≥ спитав його: "яка перша з ус≥х запов≥дей?" 29. ≤сус в≥дпов≥в: "ѕерша - слухай ≤зрањлю! Ќаш √осподь Ѕог - √осподь ™диний, 30. ≥ будеш любити √оспода, Ѕога твого, вс≥м серцем твоњм, ус≥Їю душею твоЇю, вс≥Їю думкою твоЇю й ус≥Їю силою твоЇю". ћи стоњмо перед духовним кер≥вником. ”¤в≥ть соб≥ своњ стосунки - духовний учень ≥ духовний кер≥вник.
ѕрос≥мо в Ѕога ласку зрозум≥нн¤, що значить бути духовним учнем, ласку зрозум≥нн¤, що духовними учн¤ми ми не стаЇмо автоматично п≥сл¤ того, ¤к од¤гнемо чернеч≥ габ≥ти, що бути духовним учнем - це процес систематичноњ, нелегкоњ прац≥, прац≥ на прот¤з≥ всього житт¤, а не т≥льки нов≥ц≥ату.
"яка перша з ус≥х запов≥дей? - питаЇ книжник. ÷е питанн¤ в≥ддзеркалюЇ загальну проблему, сп≥льну вс≥м люд¤м. ѕрактично кожний задаЇ соб≥ питанн¤, що дл¤ нього найважлив≥ше. ¬ конкретн≥й ситуац≥њ нашого сьогоденн¤ часто задаЇмо соб≥ це питанн¤. —то¤чи перед р≥зними життЇвими виборами, ми мусимо звертатис¤ до конкретних критер≥њв, до засад, до вартостей.
нижник питаЇ ≤суса: ¤ка перша з ус≥х запов≥дей, бо зауважив, що ≤сус дав добру в≥дпов≥дь садуке¤м в справ≥ воскрес≥нн¤. ќтож книжник задаЇ це питанн¤ омусь, хто показав себе в≥рог≥дним в ≥нших важних людських справах. ™вангел≥Ї в≥дкриваЇ нам тут одну з найважлив≥ших правд: не можна "будь-де", "будь-кого" ≥ "будь-¤к" питати про найважлив≥ш≥ справи.
«верн≥мо увагу, що людина не може питати про "найважлив≥ш≥ справи" т≥льки саму себе. «амикаючись в соб≥, в своњм власн≥м мисленн≥ ≥ в≥дчуванн≥, людина не знайде повноњ в≥дпов≥д≥ на це питанн¤. “реба в≥дкритис¤ на Ѕога. ¬≥дпов≥дь на питанн¤, що Ї "першим ≥ найважлив≥шим" приходить через людське серце, через його найглибш≥ прагненн¤ ≥ пориви. јле само серце людини не Ї остаточним джерелом тоњ в≥дпов≥д≥. ћи робимо багато життЇвих помилок т≥льки тому, що в≥дпов≥дь на найважлив≥ш≥ питанн¤ шукаЇмо в випадкових людей, випадкових "учител≥в". ¬ так≥й ситуац≥њ часто отримуЇмо випадков≥ "в≥дпов≥д≥". ≤ саме ц≥ "випадков≥", "неперев≥рен≥ в≥дпов≥д≥" часто бувають причиною багатьох людських драм" (O. J. Augustyn SJ Adamie, gdzie jeste?, Krak?w 1996, str. 82).
ƒуховних кер≥вник≥в ми часто сприймаЇмо ≥ ставимось до них так, ¤к ставилис¤ до наших шк≥льних вчител≥в. «гадайте шк≥льну вчительку, ¤ку ви любили найб≥льше, любили њњ уроки, з рад≥стю вивчали шк≥льний предмет, ¤кий вона вела, з задоволенн¤м виконували домашнЇ завданн¤, задавали њй питанн¤, слухали в≥дпов≥д≥, по¤сненн¤.
јле згадаймо тепер, в ¤к≥й площин≥ в≥дбувалис¤ наш≥ стосунки з вчителькою, ¤к в≥дбувалос¤ навчанн¤. Ѕув конкретний предмет, ¤кий треба було вивчити: математика, л≥тература, ≥стор≥¤, ≥ноземна мова тощо. “реба було щось прочитати, вивчити напам'¤ть, зрозум≥ти. ќсновна проблема була в тому, щоб зац≥кавити нас тим предметом, щоб ми зосередили на ньому свою увагу, напружили розум, почали мислити, щоб вм≥ли поЇднати набуте ран≥ше знанн¤ з наступним. јле ¤кщо погл¤нути на це глибше, то вчителька не була чимось конечним, необх≥дним, без чого не можна було об≥йтис¤. ѕри добр≥й вол≥ до навчанн¤, сумл≥нн≥й прац≥, ми би могли вчитис¤ сам≥, вистарчило би добрих п≥дручник≥в ≥ здорового глузду. ¬чител≥ мають такий самий мозок, ¤к ≥ ми, так≥ сам≥ ф≥з≥олог≥чн≥ ≥ психолог≥чн≥ процеси мисленн¤. ¬ дан≥й культур≥ кожна розумово здорова перес≥чна людина здобуваЇ знанн¤ на тих самих розумових засадах. оли ми мали труднощ≥ в зрозум≥нню чогось, задавали вчительц≥ конкретн≥ питанн¤, то отримували конкретну в≥дпов≥дь. јле ¤кщо би ми витратили трохи часу, посид≥ли ≥ помучилис¤ над ¤коюсь задачею, то сам≥ би њњ розв'¤зали.
“ак≥ стосунки з вчител¤ми ми по аналог≥њ переносимо на наш≥ стосунки з духовними кер≥вниками, не усв≥домлюючи, що стосунки духовний кер≥вник - духовний учень мус¤ть бути ≥нш≥, н≥ж стосунки шк≥льне вчителька - учень.
…о. 3,1-10: "1. « фарисењв один чолов≥к був, Ќикодим на йменн¤, зверхник серед юдењв. 2. ѕрийшов в≥н до ≤суса вноч≥ й каже до нього: "–авв≥, ми знаЇмо, що прийшов Їси вчителем в≥д Ѕога: н≥хто бо, з ким немаЇ Ѕога, не спроможен так≥ чуда творити, що ти њх твориш." 3. ќзвавс¤ ж ≤сус ≥ мовив до нього: "≤стинно, ≥стинно кажу тоб≥: оли хтось не вродитьс¤ з висоти, не бачити йому Ѕожого ÷арства." 4. Ќикодим же йому: "як може чолов≥к уродитись, коли вже старий? „и спроможен же в≥н ув≥йти знову в утробу матер≥ своЇњ та й народитись?" 5. ¬≥др≥к ≤сус: "≤стинно, ≥стинно кажу тоб≥: оли хтось не вродитьс¤ з води та ƒуха, не спроможен ув≥йти у ÷арство Ѕоже. 6. ўо народжуЇтьс¤ в≥д т≥ла - т≥ло, а що народжуЇтьс¤ в≥д ƒуха - дух. 7. Ќе дивуйс¤, що ¤ сказав тоб≥: “реба вам уродитис¤ з висоти. 8. ¬≥тер в≥Ї, куди забажаЇ, ≥ шум його чуЇш, а не в≥даЇш, зв≥дки приходить ≥ куди в≥дходить. “ак бо ≥ з кожним, хто народжуЇтьс¤ в≥д ƒуха." 9. ќзвавс¤ Ќикодим ≥ мовив до нього: "як воно може статись?" 10. ≤сус же до нього у в≥дпов≥дь: "“и вчитель ≤зрањл¤, а того не знаЇш?".
ѕригл¤ньмос¤ стосункам Ќикодима з ≤сусом. Ќикодим був фарисеЇм. ‘арисењ були сектою, в склад ¤коњ входили вс≥ книжники ≥ вчител≥ ѕрава, а також частина св¤щеник≥в. ‘арисењ орган≥зовували своњх член≥в в специф≥чн≥ рел≥г≥йн≥ братства, щоб зберегти рел≥г≥йну побожн≥сть ≥ в≥рн≥сть ѕраву. ќтож Ќикодим належав до культурно-рел≥г≥йноњ ел≥ти свого народу. Ѕув шановним чолов≥ком. ¬≥н прийшов до ≤суса вноч≥, бо¤вс¤, щоб хтось його не побачив, щоб з нього не см≥¤лис¤, щоб не було пл≥ток. Ѕо¤вс¤ прийти ¤вно, вдень, бо йому дуже залежало, щоб не втратити авторитет, повагу. јле йому вистарчило в≥дваги, щоб прийти до ≤суса. ÷е перший ступ≥нь духовного учн¤ - прийти до ≤суса, прийти до духовного кер≥вника. ÷е не Ї легко. Ћюдина мусить побороти себе, своњ побоюванн¤, св≥й сором. "ѕрийшов в≥н до ≤суса вноч≥ й каже до нього: "–авв≥, ми знаЇмо, що прийшов Їси вчителем в≥д Ѕога: н≥хто бо, з ким немаЇ Ѕога, не спроможен так≥ чуда творити, що ти њх твориш." ÷е визнанн¤ в≥ри, визнанн¤ Ѕожоњ м≥с≥њ ≤суса. ÷≥ слова означають, що в≥н не прийшов до ≤суса просто так, з ц≥кавост≥, подивитис¤ на людину, ≥м'¤ ¤коњ у вс≥х на устах, не прийшов побачити ¤кесь диво, чудо, надзвичайний знак. Ќезважаючи на свою мужн≥сть ≥ побожн≥сть, в≥н мав св≥дом≥сть, що чогось не розум≥Ї, що не знаЇ в≥дпов≥д≥ саме на основн≥ питанн¤ про сенс людського бутт¤. ÷е другий ступ≥нь духовного учн¤ - мати св≥дом≥сть своЇњ мализни, своЇњ недостатност≥, обмеженост≥. ѕриходити до духовного кер≥вника не з обов'¤зку, а з≥ своњми проблемами, труднощами, ¤к≥ людина сама неспроможна розв'¤зати. ѕриходити з≥ своњми бол¤ми ≥ прагненн¤ми.
ћаючи конкретн≥ життЇв≥ проблеми, ми задаЇмо духовним кер≥вникам конкретн≥ питанн¤, на ¤к≥ спод≥ваЇмос¤ отримати конкретну в≥дпов≥дь, так ¤к нам в≥дпов≥дали шк≥льн≥ вчител≥.
јле пригл¤ньмос¤ ™вангел≥ю. Ќикодим ще не задав питанн¤, а ≤сус, знаючи його думки ≥ прагненн¤, вже в≥дпов≥даЇ: "≤стинно, ≥стинно кажу тоб≥: оли хтось не вродитьс¤ з висоти, не бачити йому Ѕожого ÷арства." Ќикодим не розум≥Ї в≥дпов≥д≥, не розум≥Ї сл≥в ≤суса. ўоб це зрозум≥ти, самих т≥льки знань ≥ ≥нтелектуального розуму замало. “реба безсонних ночей, треба сл≥з молитви, треба болю серц¤. Ќикодим сприймаЇ мову ≤суса досл≥вно: "як може чолов≥к уродитись, коли вже старий?" «верн≥ть увагу на наступну в≥дпов≥дь ≤суса: "≤стинно, ≥стинно кажу тоб≥: оли хтось не вродитьс¤ з води та ƒуха, не спроможен ув≥йти у ÷арство Ѕоже". ≤сус не по¤снюЇ йому значенн¤ сл≥в, не говорить, що це метафора чи алегор≥¤, що це сл≥д розум≥ти в переносному значенн¤. «алишаЇ слова такими, ¤к Ї.
…о. 6,53-55: "53. ј ≤сус њм: "≤стинно, ≥стинно говорю вам: якщо не споживатимете т≥ло „олов≥чого Cина й не питимете його кров, не матимете житт¤ в соб≥. 54. ’то т≥ло моЇ њсть ≥ кров мою п'Ї, той живе житт¤м в≥чним, ≥ ¤ воскрешу його останнього дн¤. 55. Ѕо т≥ло моЇ - њжа правдива, ≥ кров мо¤ - правдивий нап≥й".
“≥ло ≥ кров в грецькому ориг≥нал≥ sarks ≥ hajma. ¬ грецькому словнику Ќового «ав≥ту читаЇмо: sarks - т≥ло; те, що покриваЇ к≥стки людей або тварин; hajma - кров; перше значенн¤: кров тварин, забитих в жертву Ѕогов≥; друге значенн¤: кров забитих людей. ќтож юдењ зрозум≥ли мову ≤суса досл≥вно. ≤сус не коментуЇ своњх сл≥в, не по¤снюЇ њх.
…о. 6,66: "¬≥д того часу численн≥ з-пом≥ж його учн≥в в≥дступилис¤ в≥д нього ≥ б≥льше з ним не ходили".
—лова ≤суса чи духовного кер≥вника не дають вичерпноњ в≥дпов≥д≥ на внутр≥шн≥ проблеми учн¤, ¤к слова вчител¤ ф≥зики на не¤сн≥сть ¤коњсь задач≥. —лова духовного кер≥вника - це зерно, кинуте в р≥ллю, в душу учн¤. ”чень мусить це зерно плекати, догл¤дати його, п≥дливати, сторожити, щоб ворог не викрав. јле головна прац¤ в дозр≥ванн≥ цього зерна належить до Ѕога. ¬≥н працюЇ над нашими душами вдень ≥ вноч≥, без сну ≥ спочинку. “≥льки ¤кщо зерно впаде не в родючу землю, а на твердий гран≥т, то з цього зерна н≥чого не виросте, воно висохне, змарнуЇтьс¤. ќтож в стосунках духовний кер≥вник - духовний учень основна частина прац≥ належить до учн¤, а не до кер≥вника. ћи маЇмо схильност≥ ц≥ стосунки ≥деал≥зувати. ƒуховного кер≥вника хот≥ли би бачити ¤к ≥нд≥йського гуру з езотеричних книжок, ¤кий бачить нас наскр≥зь, волод≥Ї ¤коюсь духовно-псих≥чною енерг≥Їю ≥ тою енерг≥Їю д≥Ї на нас ¤к ренгенопром≥нн¤м ≥ автоматично л≥куЇ вс≥ наш≥ духовн≥ хвороби. јле все це т≥льки легенди ≥ байки казковоњ ≤нд≥њ, ¤ка ≥снуЇ т≥льки в книжках ≥ в хворих умах людей. ћи повинн≥ позбутис¤ тих ≥люз≥й ≥ спуститис¤ на землю, в конкретн≥ реал≥њ нашого нелегкого сьогоденн¤.
ћарк Ћ≥нк, в≥домий реколекц≥он≥ст, так характеризуЇ духовного пров≥дника:
"якщо хочеш п≥знати дорогу, що провадить на вершину гори, то мусиш запитати когось, хто з нењ сходить ≥ знову туди вибираЇтьс¤.
≤ншими словами, духовний пров≥дник, то людина, ¤ка щоденно молитьс¤ або прагне розпочати практику щоденноњ молитви. ѕров≥дник ц≥нить медитац≥ю ≥ хоче нею з ≥ншими под≥литис¤. ѕров≥дник розум≥Ї, що так, направду, не можна ≥ншого навчити молитви. « ним можна т≥льки под≥литис¤ тим, ¤к сам молишс¤.
ѕров≥дник н≥коли не забуваЇ сл≥в св. “ерези з Ћ≥з'Ї:
ѕотр≥бно в≥дкинути власн≥ уподобанн¤ ≥ особист≥ ≥дењ ≥ провадити ≥нших спец≥альною дорогою, вказаною њм ≤сусом, а не своЇю особистою дорогою.
¬решт≥, пров≥дник Ї людиною, ¤ка п≥дтримуЇ ≥ додаЇ в≥дваги тому, хто медитуЇ. ÷е означаЇ, що в≥н Ї спроможний обговорювати з ним проблеми приватного ≥ родинного житт¤, бо вони мають великий вплив на здатн≥сть молитис¤ ≥ в≥дправл¤ти реколекц≥њ"
(Mark Link SJ Droga prawdy i?ycia, Krak?w 1993, str. 149).
јнтон≥й де ћелло подаЇ маленький д≥алог:
”читель: як риба вмираЇ на суш≥, так ти вмираЇш посеред справ св≥ту. –иба повертаЇтьс¤ до води, щоби в≥джити. ≤ ти мусиш повернутис¤ до самотност≥.
”чень: „и мушу залишити своњ справи ≥ йти в монастир?
”читель: јле ж н≥. «аймайс¤ дал≥ своњми справами ≥ повернись до свого серц¤.