Реколекції > ІІІ тиждень
7. ЗРАДА ПЕТРА
Мт. 26: "69. Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: "І ти був з Ісусом Галилеєм." 70. Але той перед усіма відрікся і заявив: "Не знаю, що таке говориш." 71. Коли ж він вийшов до воріт, уздріли його інша й каже до тих, що там були: "Цей був і Ісусом з Лазарету." 72. Він знову, клявшися, відрікся: "Не знаю я цього чоловіка." 73. Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: "Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє." 74. Тоді Петро почав клястися та божитися: "Не знаю я цього чоловіка." І враз заспівав півень. 75. І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: "Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене." І вийшовши звідтіль, заплакав гірко".
Петро був неврівноваженою особою. Серед апостолів він один не боявся відважно сказати Вчителеві в очі те, що інші учні думали і не сміли сказати. Ісус був з ним дуже різким. Петро був несталим в своїх почуттях, вірі. Мужність перепліталася з боязливістю. Побачивши, що Ісус йде по воді, він пішов назустріч з великою вірою, але тут засумнівався і почав тонути. В Гетсиманському саду він хоробро кидається захищати Вчителя. Коли учні розбіглися, він хоробро йде на подвір'я синедріону подивитися що буде далі. Але коли його впізнають, то мужність переходить в страх, він відрікається Учителя і втікає.
В повсякденному житті таких хитких людей не дуже то поважають, їм не довіряють відповідальної праці, їм не можна довіритися, бо в критичну хвилину їх поведінка непередбачена.
Але в Біблії саме такі люди відіграли важливу роль в історії спасіння. Мойсей хоробро захищає свій народ і вбиває єгиптянина, але потім в страху втікає з Єгипту, щоби більше ніколи не бачити ні єгиптян, ні юдеїв. Але саме йому Господь доручає вивести Ізраїль з єгипетської неволі. На пустелі велика віра переплітається з невір'ям, сумнівами. Але саме тут Бог дає йому Заповіді і одкровення. Пророк Ілля мужньо став лицем в лице з сотнями жерців Ваала і переміг їх. Але коли почув погрози цариці Єлизавель, то все кинув і втік на пустелю, де мало не згинув. Але Бог не відкинув його за боязливість, і Ілля став великим пророком Ізраїлю, був взятий на небо.
Те саме і з Петром. Після зради Ісус призначує його головою Церкви. Чому? Адже ж Петро може в будь-яку хвилину зрадити. Легенда говорить, що він це зробив в Римі, спробував утекти від смерті, але в останню хвилину повернувся і згинув мученицькою смертю.
Неврівноваженість і несталість Петра - це знак внутрішньої боротьби між Божественним і людським, це знак, що він не втікає в світ своїх ілюзій, не створює свій власний світ, а прагне жити в Божественному. Але людині не легко відкинути своє "Я", повністю віддати себе Богові. І тому вона рветься, кидається, роздвоєна між Богом і світом. І власна зрада була для Петра самим кращим уроком, самою кращою проповіддю. Нарешті він починає задумуватися над словами Ісуса, починає розуміти, який він слабкий, обмежений, і що його сила в його слабості, повному відданні себе Богові. Старий Петро вмирає, народжується новий Петро.
Йдучи по житті ми часто проходимо через невдачі, зради, втрати. Осуджуємо світ, осуджуємо себе самих за слабість, тупість. Не може прийняти навіть найменшу втрату. Це породжує в нас комплекс неповноцінності, непристосованості до життя, небажання жити. Вбиваємо себе психічно і духовно. І дуже важко усвідомити, що кожна подія в нашому житті - це боротьба Божественного з людським. І невдача, руйнування планів, не сповнення надій - це перемога Божественного в нашому житті. Бог нищить наш світ, наш світогляд, наших ідолів, щоби вказати нам шлях до справжнього світу, до справжнього життя. Але тільки окремі особи здатні це зрозуміти і прийняти.