ПРОБУДЖЕННЯ

9. МИЛОСЕРДЯ (2)

1. Молитва.

2. Уявлення місця. Каяття блудного сина. Лк. 15, 20-21: "20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином".

3. Просімо в Бога благодать, щоби в наших падіннях ми прозрівали, як блудний син, щоби не зачинялися в собі, в наших гріхах, а завжди поверталися до дому свого батька, щоби зі щирим і розкаяним серцем приступали до сповіді, до Св. Тайни Покаяння.

1) Згадаймо медитації про гріх Адама і Єви. Наші прародичі після гріха не можуть перебувати в раю, в домі небесного Отця. Мусять змінити місце перебування. Зовнішнє середовище, в якому можуть і мусять жити, повинно відповідати їх внутрішньому духовному станові. Щоб це зрозуміти, уявіть собі людину, для якої повітряне середовище на поверхні землі є найвідповіднішим, найкращим місцем для життя. Але якщо ця людина пірне в океан і зануриться на глибину 30м. і більше, де тиск води в кілька разів більший, ніж атмосферний, то швидке повернення до нормальних атмосферних умов буде для неї трагедією. Людський організм не пристосований до різкої зміни тиску, кров насититься азотом і людина помре. Повернення на поверхню, до нормальних атмосферних умов, повинно відбуватися дуже повільно: або людина буде повільно підніматися з морських глибин, або після раптового повернення її відразу помістять до декомпресійної камери, де тиск повітря такий, як на глибині, на якій вона перебувала, і будуть тиск повільно зменшувати. Щось подібне, тільки в духовному плані, сталося з нашими прародичами. Гріх спричинив падіння на дно. Повернення на поверхню, до нормальних умов раю, для них би закінчилося смертю, і тому Бог помістив їх у декомпресійну камеру - на нашу землю. Зі сторони Бога цей вчинок не є покаранням, а милосердям, проявом Його любові. Тільки на відміну від фізичної декомпресії, де лікування людини відбувається без її впливу і волі, духовна декомпресія, в якій ми перебуваємо, залежить від нас, від нашої волі і вчинків. Бог не може вилікувати нас без нашої згоди і співпраці.

Гріх блудного сина подібний до гріха Адама і Єви. Тільки в цьому випадку диявол вкрався до його серця не раптово, а входив поступово, непомітно, але наслідок такий самий - він не міг перебувати в домі свого батька, бо своїх рідних і все довкола бачив тільки в чорних кольорах. Рідний дім став для нього пеклом. І тому батько не міг його затримати, жодні прохання, сльози і благання нічого би не вдіяли, тільки би погіршили ситуацію. Потрібний був час, час духовної декомпресії. І тепер син повертається додому. Тепер він готовий до каяття, до правдивого жалю. "Його визнання мужнє і досконале: "Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів". Він звинувачує себе перед своїм власним сумлінням, яке само не може йому нічого пробачити, але в прощенні є таємниця покори, якої ми повинні постійно вчитися від початку, бо мусимо навчитися приймати прощення актом віри в любов інших людей, в перемогу любові і життя, покірно приймаючи дар прощення, який нам офірують. І так як блудний син відчинив своє серце перед батьком, то батько готовий його вибачити" (A. Bloom, Meditations, ст. 79).

2) "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся й поцілував його". В стосунках з іншими людьми кожний з нас має свою шкалу любові. Одних людей ми любимо більше, інших менше, ще інших взагалі не любимо - як хто собі заслужив, і залежно від того, як ті люди ставляться до нас, що нам вчинили, чинять, і яке місце займають в нашому житті. Коли ми були чемними, слухняними дітьми в своїх батьків, то батьки раділи, хвалили нас. Коли ж ми бешкетували, не слухали батьків, то вони нас сварили, карали. І тепер, коли ми стали дорослими, поведінку наших батьків щодо нас - любов або гнів, ми автоматично переносимо на Бога: Бог нас любить, коли ми побожні, і гнівається, коли ми грішні.

Уявіть собі звичайну людську сім'ю: батько, мати і двоє дітей. Одній дитині 10 років, іншій - 2 рочки. Як ведуть себе діти? Старша дитина, якщо батьки роблять їй якесь зауваження, відразу реагує, розуміє, що цього не слід робити, є чемна. Маленька дитина зауваження батьків ще не розуміє. Не усвідомлює, що, наприклад, не можна пхати руку в вогонь, не слухає батьків. Батьки спочатку перестерігають її лагідно, і, якщо вона не слухає, то підвищують голос, забороняють, можуть навіть вдарити. Дитина плаче. Старша і молодша дитина можуть бути образом побожної і грішної людини. Але чи батьки меншу дитину люблять менше за те, що вона неслухняна? Звичайно, що ні. Це саме і з Богом. Він любить нас однаково незалежно від наших учинків, незалежно від стану наших душ. Грішника любить може навіть більше, ніж побожного, так як батьки хворій дитині приділяють більше уваги, більше нею опікуються. Часом можна побачити таку картину: маленька дитина бавиться на подвір'ї біля мами, знаходить на землі якийсь гострий предмет і пхає його до писка. Мама зауважує це в останньому моменті, коли предмет вже наполовину знаходиться в роті, але реагує моментально і різко: б'є дитину по писку, і вибиває звідти предмет. Перша наша реакція є негативна: яка мати жорстока, недобра, немилосердна, не любить своєї дитини. Але коли трошки подумаємо, то зрозуміємо, що в даному випадку така реакція мами була напевно єдиним способом врятувати дитину від хвороби, каліцтва, а можливо і смерті. Дитина цього не розуміє, і починає думати, що мама її не любить. Те саме діється і в наших стосунках з Богом: щоби врятувати нашу безсмертну душу Бог часом реагує як та мати - сильно нас б'є, досвідчує. Ми цього не розуміємо, не розуміємо, що це прояв Його любові, Його милосердя, і вважаємо Його злим і безсердечним. Мт. 18, 12-14: "12. Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, - чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? 13. І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. 14. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих".

3) Антоній Блюм, архієпископ Російської Православної Церкви Англії, відомий фахівець в царині духовності, пише в своїй автобіографії: "В віці 11 років я поїхав до літнього табору для хлопців і зустрів там одного священика. Мене вразила одна його прикмета - обдаровував кожного любов'ю, і та любов до нас не була зумовлена нашою поведінкою, вона не змінювалася, коли ми поводили себе погано. То була незалежна від нічого здатність любити. До того часу я ніколи не зустрічав нічого подібного. Мене любили вдома, але я вважав це за щось натуральне. Я мав також друзів, і це також було натуральне, але такого ґатунку любові я ніколи не зустрічав. В тамті часи я ні з чим це не поєднував, просто вважав цю людину надзвичайно інтригуючою і надзвичайно приємною. І лише згодом, коли я вже відкрив Євангеліє, то мені прийшла гадка, що він любив любов'ю, яка була поза ним самим. Мав частку в любові Бога - його людська любов мала таку глибочінь, обсяг і шкалу, що міг всіх нас охоплювати, охоплювати в радощах і в болях, але завжди одною любов'ю. Це пережиття було моїм першим глибоким духовним досвідом" (A. Bloom, Szko?a modlitwy, W. 1987, ст. 88).

Це добрий приклад для катехиток, як вчити дітей релігії. Все те, чого ви їх навчите, і що їм прищепите, буде відбуватися не через слова і лекції релігії, а через вашу поставу, поставу серця і душі. Коли ми слухаємо по радіоприймачу якусь далеку радіостанцію і не знаємо, як працює радіоприймач, то не усвідомлюємо собі, що радіохвилі, які ми чуємо, переносяться в просторі іншими радіохвилями, несучими, які наші вуха не чують, не сприймають. Але без несучих радіохвиль приймач не зможе працювати, інформація до нас не дійде. Щось подібне і з наукою релігії - Боже слово може дійти до дитини, до її мозку і серця тільки тоді, коли буде мати "несучу радіохвилю", якусь підставу, за яку може вхопитися і на якій зможе в'їхати в душу дитини. Такою підставою в науці релігії і в переказі Доброї Новини може бути тільки любов. Якщо ви не будете мати любові, то вся ваша катехизація буде даремною. Не поможуть мудрі підручники релігії, перекладені з усіх мов світу, не поможуть педагогічні інститути і богословські академії. Зрозумійте, що як без несучої радіохвилі радіостанція і радіоприймач нічого не варті, так і без любові ваша праця нічого не буде варта - ваші слова будуть входити в кращому випадку тільки в мозок дитини, слово буде тільки статичним, як ми то бачили в першій медитації про БОЖЕ СЛОВО, але не потрапить в серце і душу дитини, не перемінить її. Порожній не може іншого наповнити.