ПРОБУДЖЕННЯ


Go to content

10

Реколекції > II тиждень

10. СПОКУСИ ІСУСА ХРИСТА


Мт. 4, 1-11: " 1. Тоді дух повів Ісуса в пустиню,щоб диявол спокушав його. 2. він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. 3. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: "Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом." 4. А той відповів: "Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих." 5. Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму 6. і каже: "Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь." 7. А Ісус сказав до нього: "Написано також: Не будеш спокушувати Господа, Бога твого." 8. Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, 9. кажучи: "Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся." 10. Тоді Ісус сказав до нього: "Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити." 11. Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати".

В Автобіографії св. Тереня описує свій сон, коли ще була маленькою дівчинкою: "Снилося мені, що я вийшла пройтися по саду... Переді мною була бочка з-під вапна, на ній два бридкі чортенята танцювали з подивугідною зручністю, незважаючи на тяжкі залізні кайдани, які мали на ногах. Раптово кинули на мене вогняні погляди, потім, перелякані, миттю скочили з бочки і втікли до приміщення напроти. Бачачи, що вони дуже перелякані, я хотіла переконатися, навіщо туди пішли, і тому підійшла до вікна. Бідні чортенята бігали по столах, не знаючи як втікти від мого погляду... в цьому сні немає нічого надзвичайного, але я переконана, що добрий Бог тому дозволив мені його запам'ятати, щоб дати мені певність, що душа в стані ласки не повинна лякатись боягузливих дияволів, неспроможних знести погляд дитини" (?w. Teresa, Dzieje duszy, Krak?w 1977, str. 39).

Диявол рідко діє відкрито, не маскуючись, так як читаємо в біографіях отця Піо чи Івана Боско. Здебільшого диявол маскується, тому перед цією медитацією пригадайте правила розпізнавання духів.

Диявол тричі спокушує Ісуса. Перша спокуса стосується тіла. Сорок днів посту ослабили тіло, яке вимагає поживи, домагається свого. Але ця спокуса стосується також Божественної природи Ісуса - використай свої Божественні здатності, зроби чудо, переміни каміння в хліб. Ця перша спокуса буде і останньою - зійди з хреста, використай своє Божество. Як на пустелі, так і на Голгофі використання своєї Божественної сили було би для Ісуса самоволею, чиненням своєї волі, а не волі Отця Небесного. в нашому чернечому житті ми постійно зазнаємо таких спокус - чинити свою волю, а не волю настоятелів. Ісус відповідає, цитуючи Св. Письмо. Біблія є нашою зброєю проти спокус.

Друга спокуса стосується надмірної довіри до Бога: якщо будеш мати велику віру, то зможеш нехтувати навіть силами гравітації, законами природи, станеш містиком і будеш ходити по воді, левітувати, мати дар білокації ітд. Але закони природи створив Бог, і створив не для того, щоб ми ними нехтували. На Бога надійся, а корову прив'язуй. диявол швидко вчиться, і в другій спокусі вже сам цитує Св. Письмо. Задумайтеся над тим глибше. Кожна добра річ, яка має служити добру людини, в руках ідіота може перетворитися на небезпечну зброю, сіяти знищення і руїну. Те саме і з Біблією. Біблія була причиною постання не тільки сект і схизм, а навіть релігійних воєн. Отож, саме тільки вивчення Біблії, філософії і богословія на інтелектуальному рівні, без глибокої молитви і справдження життям може стати отрутою. Той, хто посвячує своє життя вивченню Біблії, мусить вчитися глибокої молитви, рефлексії і розпізнавання духів. І тому дуже критично ставтеся до духовних і світських осіб, які все знають, все вміють, накладанням рук легко зцілюють хвороби, виганяють бісів, пророкують, говорять мовами тощо. Боже діло діється поволі, в терпіннях і болю. А вовки приходять в овечих шкурах і обіцяють легке спасіння: в нас найскоріше і найдешевше.

Третя спокуса стосується гордощів і слави. Якщо диявол мав надію спокусити славою Сина Божого, то що вже говорити про нас, малих і нерозумних створінь. Скільки ми носимо в собі гордощів і прагнень якщо не великої слави, то принаймні малих похвал, щоби нас зауважили, похвалили нашу працю: як добре катехизуєш, як тебе діти люблять, як добре печеш і вариш ітд. І скільки маємо образ, як цього не бачать. Кожного дня якщо не в великих, то принаймні в малих справах ми поклоняємося дияволові. І тому треба постійно чувати, постійно робити іспит совісті, рефлексію, розпізнавання духів.

За допомогою звернімся до св. Антонія:
Спочатку ворог намагався взяти його жалем за покинутим світом, за знатністю роду, намарно запропащеним багатством і, особливо, - за сестрою, ні з чим покинутою на чужі руки. З іншого боку, приводив на гадку безмірну трудність і жорстокість безутішного життя, непризвичаєність й невитривалість тіла, якому важко було встоятися проти таких випробувань і витримати таке життя (якому ніби не видно кінця), далеко від людей, без усяких потіх, у безперервному самоумертвленні. Такими підступами ворог збуджував цілу бурю помислів, але цей наступ був відкинутий не тільки твердістю святого Антонія, що непохитно стояв у своєму намірі й своїй рішучості, але й переможений великою його вірою, що все покинуте і всі його терпіння - ніщо у порівнянні з безконечними благами, які приготував Бог для тих, що відреклись від світу, Котрому вгодить набагато швидше той, хто вільний від усіх житейських турбот і матеріальних пут, - врешті (ворог) навіть скинутий був у порох безперервними його молитвами, які принаджували до його серця найсолодші потіхи.

Ворог, переможений у наступі з одного боку, нападає на молодого борця з іншого: починає випробовувати його тілесною похітливістю, бентежачи вночі і тривожачи вдень. Боротьба була жорстокою і довготривалою, що не втаїлась навіть від посторонніх. ворог навіював нечисті думки, а святий Антоній відганяв їх молитвою; коли ворог розпалював тілесну похіть, той охолоджував її постом, чуванням і всякою втомою себе; вночі диявол приймав на себе жіночий вигляд, намагаючись викликати похітливе бажання, а той поривався вгору і спогляданням тамтешньої краси та живим усвідомленням благородства, якого удостоюється єство наше в Господі Ісусі Христі, розвіював обманливу підступність; спокусник викликав почуття насолоди від задоволення, а блаженний протиставляв почуття страшної гіркоти мук у вічному вогні й залишався неушкодженим. Надокучливість та потворність нападів врешті виробили в Антонієві відразу до всіх нечистих порухів і гнів та сильну досаду на них: це позбавляло ворога можливості не лише наближатися до нього, але навіть здалеку як-небудь спокушати і тривожити його. Бо почуття ненависті до пристрастних порухів є вогненними стрілами, що спопеляють ворога. Так і в цьому лукавий був переможений юністю, що носила пристрасну плоть, і відступив засоромлений, бо слузі Божому співдіяв Сам Господь, що заради нас прийняв плоть і в ній переміг всю ворожу силу, як це визнає усякий істинний подвижник, кажучи з Апостолом: Не я, але благодать Божа, що зі мною (1 Кор. 15:10).

Однак диявол не відступив від святого Антонія. Бачачи Божий покров над молодим борцем і знаючи, що він осіняє тільки покірних, ворог задумав позбавити Антонія цього покрову збудженням гордості і зарозумілості. Тому з'являється йому у вигляді малого чорного підлітка і з нещирим приниженням каже: "Ти переміг мене", гадаючи, що Антоній припише цю перемогу собі й тим самим прогніває Бога. Але св. Антоній спитав його: "Ти ж хто такий?". Той відповів: "Я дух розпусти, який покликаний збуджувати у людині розпалення похоті і кидати її у тілесний гріх. Я обманув багатьох, що дали обіт невинності; багатьох, що довгий час умертвлювали своє тіло, довів я до падіння, але ти всі мої стріли порвав, стріли поламав, і я переможений". Тоді святий Антоній, дякуючи своєму Богові Спасителю, закликав: Господь зі мною, моя допомога, і я дивитимусь на тих, що мене ненавидять (Пс. 118:7) і потім, відважно поглянувши на ворога, сказав: "Чорним допускав тобі мій Бог явитися мені на доказ чорноти твоїх злих задумів, і підлітком - на викриття твого безсилля. Тому і гідний ти всілякої зневаги!". від цих слів дух утік, мов обпалений вогнем, і вже більше не наближався до Антонія (ст. 19-21).


Sub-Menu:


Back to content | Back to main menu
Hosted by uCoz