ПРОБУДЖЕННЯ

Вони роблять неймовірне зусилля волі, починають кричати: Господи, Сину Давидів. Господи - це визнання віри, визнання Його божественності й надприродних можливостей.

Слуга Божий Митрополит Андрей так розпочинає Молитву про Божу Мудрість: Великий і всемогутній Боже! Зішли на мене з високих і святих Своїх небес і від престолу Своєї святої слави Твою святу мудрість, що сидить поруч Тебе. Дай мені мудрість Твого уподобання, щоб я в житті умів те, що Тобі миле, гаряче бажати, мудро шукати, у правді признавати і досконало виповняти на славу й честь Твого святого Імені, "на хвалу слави Твоєї благодаті".

У цих сліпців бачимо гаряче бажання, мудре шукання і признання у правді. Перше звертання "Сину Давидів" недосконале, Бог не відповідає. Але, незважаючи на те і на зовнішні перешкоди, вони ще більше волають до Бога про порятунок, шукають, і їхнє друге звертання "Господи, Сину Давидів" - це великий крок вперед, людина таким зверненням спрямовує свій зір до неба, усвідомлює вертикальну площину своїх проблем, свій духовний вимір. Усвідомлює свій стан в цьому світі - стан грішника, причиною якого є не зовнішній світ з його бідами і нещастями, а сама людина: її внутрішній стан. Усвідомлення своєї гріховності - це усвідомлення необхідності надприродних засобів допомоги, що може дати лише Бог. На цьому рівні усвідомлення розпочинається справжнє сакраментальне життя християнина - участь в Церковних богослужіннях і в Святих Таїнствах: в першу чергу в Таїнствах Покаяння і Євхаристії, практика молитви. Якщо християнин не осягне цей рівень, то його богомільне життя - пародія, яка легко переростає в тупий фанатизм.

У цій медитації постараймося ввійти в своє сакраментальне життя і усвідомити всі недоліки.

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепер я в тебе останню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ужерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.

Тільки - життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, -
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє - дарма!
Леся Українка