ПРОБУДЖЕННЯ

3. ГРІХ АНГЕЛІВ

1. Молитва.

2. Уявлення місця: Вибух атомної бомби в Хіросімі. Цілковите знищення. Або знищення Содому і Гоморри:

Бт. 19, 24-25: "24. тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба, 25. і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі".

3. Просити в Бога благодать зрозуміти звиродніння і падіння ангелів, а також людського роду. Просити про сором перед самим собою, просити скруху і жаль.

1) "Я бачив сатану, що, неначе блискавка, падав з неба" (Лк. 10, 18).

Пригадаймо собі коротко шкільний курс фізики, теорію відносності Ейнштейна, відносність часу. В космічному кораблі, який летить з великою швидкістю, час проходить повільніше, ніж на землі. Якщо, наприклад, на землі минуло сто років, то в ракеті тільки один рік. Якщо ракета буде летіти з швидкістю світла, то на землі пройдуть мільярди років, а в ракеті тільки одна секунда, одна мить. Тепер перенесімо це на світ матеріальний і світ духовний. В матеріальному світі є час, історія, мільйони років; в духовному світі тільки одна мить, часу немає. В нашому світі є історія, є початок і кінець. Між народженням і смертю людини існує час. Час дає нам надію. Надію, що все ще можна змінити, можна направити, бо ще є час. В нас народжується спокуса гріху, воля вчинити гріх, потім сам гріх. Але кара не йде відразу за гріхом, гріх ще не є чимось незмінним, невідворотнім, гріх не псує нашу натуру безповоротно, назавжди. Ми маємо час, маємо можливість направити кривди і уникнути кари. Час є нашим рятунком. Але ми маємо час завдяки нашому матеріальному тілу. Отож тіло і матерія є нашим рятунком, це наш шанс спастися.

В духовному світі час не існує. Є тільки одна мить. Кінець і початок співпадають. Спокуса вчинити гріх моментально народжує сам гріх, який відразу псує душу, псує раптово і назавжди, безповоротно. Один грішний акт волі чинить з ангела диявола і є страшнішим в наслідках, як всі гріхи людства, бо людство ще має час. Тому Ісус Христос порівнює падіння ангела до блискавки, моментального спалаху.

Душу ангела і душу людини можна порівняти до міста. Гріхи - до бомб, які ми кидаємо на місто, в нашу душу. Гріхи людини - то малі бомби, якими вона бомбардує свою душу усе своє життя. Але одна бомба міста не знищить; між вибухами бомб є час, щоб направити шкоди, відбудувати те, що зруйновано. Окрім того акт волі на гріх ще не є гріхом, людина може опертися спокусі і не скинути бомбу. В випадку ангела акт волі, акт згоди на гріх відразу спричинює гріх і падіння атомної бомби, яка повністю руйнує місто, руйнує душу. Знищення тотальне і абсолютне, відбудовувати нема що, залишилася купа каміння, купа сміття, яка має в собі смертоносну радіацію, яку не тільки тримає в собі, а випромінює довкола, далі нищить світ.

Єз. 28, 12-19: "12... Ти був зразком довершенности, мудрости повен, красою досконалий. 13. Ти був у Едемі, у саді Божім. Усяке дороге каміння прикрашало твою одіж. Рубін, топаз, діямант, хросоліт, онікс, берил, сапфір, карбунул, смарагд і золото були приготовані для тебе за днів, коли ти був сотворений. 14. Ти був херувимом, покровителем блискучим. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння. 15. Ти був зразковим у твоїх учинках від того часу, як тебе сотворено, аж покіль не постало беззаконня в тобі. 16. Через твоє розросле купецтво твоє нутро сповнилося беззаконням, і ти згрішив. І я прогнав тебе з Божої гори і погубив тебе, херувиме-покровителю, серед вогнистого каміння. 17. Високо неслось твоє серце з-за краси твоєї. Через твою вроду ти втратив твою мудрість. І я на землю тебе кинув, видав тебе царям на видовисько. 18. Ти безліччю твоїх провин, безчесністю твого купецтва опоганив твої святині. Тоді я видобув вогонь з-посеред тебе, щоб тебе пожерти. Я обернув тебе в попіл на землі перед очима всіх, що дивилися на тебе. 19. Всі, що тебе знали між народами, вжахнуться над тобою. Ти бо страховищем зробився, і зникнеш по всі віки".

Іс. 14, 12-15: "12. Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи? 13. Ти ж говорив у своїм серці: - На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й возсяду на горі зборів, на краю півночі. 14. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній. 15. Та ось ти в Шеол провалився, в яму преглибоку".

2) Як істота розумна і обдарована вільною волею може так низько впасти, стати запереченням образу і подоби Божої в собі? Що є причиною цього? Велич і обмеження.

а) Велич. Ми в наших стосунках з Богом можемо зосередити увагу на собі, на нашому розумі, здібностях, силах, красі, можливостях. Це все є моє, належить тільки мені. Те, що я маю, завдячую тільки собі самому, своїй праці. Я здобув те все сам. Подателя життя відсуваю в тінь, на задній план. Діалог з Богом перетворюється в монолог з самим собою. Молюся ніби до Бога, а насправді до себе самого, до своїх прагнень і мрій. Віра стає ідолопоклонством. Мої прагнення і амбіції стають моїм ідолом, божком. Контакт з Богом переривається. Але людина є істотою духовною і мусить мати контакт з духовним світом. Перериваючи контакт з Богом ми автоматично навязуємо контакт з іншою духовною силою, протилежною Богові, хоч цього і не усвідомлюємо. Ось чому в ігнатіанських реколекціях чільне місце займає розпізнавання духів. Розпізнати який дух керує моїми думками, прагненнями.

б) Обмеження. Людина відкриває в собі обмеження, недосконалості, які спричинюють терпіння, невигоди життя. Виникає незадоволення, підозріння і заздрість до Бога: ти то маєш, а я ні. Ти мені чогось не дав. Не маю навіть того, що інші люди мають. Ти створив мене гіршим. Отож народжується бунт проти Творця. Творець в наших очах стає тираном, що через обмеження нашої натури наклав обмеження на нашу волю, не дає нам можливості розвиватися, бути щасливими.

Як ми переживаємо наше людське єство, нашу тілесність? Чи сприймаємо наше тіло таким, як воно є - з усією його біологією, фізіологією, з усім тим в ньому, чого ми соромимося? Чи сприймаємо наше тіло як дар, і чи цей дар запрошує нас до розмови з Богом? Чи ми прийшли сюди, щоб служити йому, чи може, щоб служити собі, незадоволені з Бога, вважаємо, що заслуговуємо на щось більше, бунтуємось проти Бога. Тільки ми приховуємо свій бунт, маскуємо під видом побожності. Ми занадто релігійні, щоби бунтуватися явно, відкрито. І як нам далеко до справжньої покори, до справжньої вдячності за наше життя, наші вади, наші терпіння. Як часто ми виставляємо Бога на пробу: зроби мені то, доведи, що любиш мене, і тоді я зроблю те, що Ти хочеш. Не довіряємо Богові.

3) "Властивим і корисним способом зрозуміти себе самого, то задати собі питання: Чи я задоволений з Бога? Тут вирішується все. Чи я задоволений, що Бог створив мене таким, як я є? Чи я задоволений, що послав мене саме в таке життя? Чи я задоволений, що не залишає мене в спокою, що вимагає більше і більше? Чи я задоволений, що послав мені такого Спасителя, (таких батьків), таку Церкву, таких людей?

Треба дуже молитися, аж поки - якби всупереч власному серцю - зможемо сказати: так! Так, мій Господи! Я задоволений з Тебе! Погоджуюсь і дякую Тобі, що Ти є, що Ти такий, який є. Погоджуюсь і дякую Тобі за те, що я є, що я є такий, який є перед Тобою, в твоїх очах.

Сказати Богові з цілого серця: "Дякую Тобі, що Ти є і що я є", - то віддати Богові славу і честь з благодаренням.

Але слід також запитати: Чи Бог задоволений з мене? Чи люди, близькі мені люди, чи вони задоволені з мене? Чи я не утруднюю Богові і людям любити мене, чи не утруднюю через розсівання в собі і довкола себе гіркого незадоволення?

Треба навернутися до згоди на волю Бога, який є і який чинить те, що я є. Треба навернутися, щоб Бог уподобав мене, а я Бога, навернутися до взаємного уподобання, до вдячності і благодарення за існування Бога і за моє власне існування, за існування людей і світу. Треба навернутися до Божої слави і до власного щастя" (ks. M. Bednarz SJ, B?g wiary i modlitwy, str.312).

Чи Бог міг забезпечити ангелів і людину від падіння? Не міг, бо людина є особою, подобою Бога. Бог не може ввійти в її волю, не може зневолити, бо якби то вчинив, то людина перестала би бути подобою Бога, стала би бездушним автоматом, запрограмованим, як комп'ютер, не могла би бути особою, розмовляти з Богом, бути дитиною Божою. Добре використання своєї волі - то постійна розмова з Богом. Будь зі мною і говори мені тільки правду, правду про своє життя. І правда тебе визволить.