–еколекц≥њ > ≤≤≤ тиждень
3. «–јƒј ёƒ»
≤в. 13, 2: "≤ п≥д час вечер≥, коли то ди¤вол уже вклав у серце ёди ≤скар≥отського, сина —имона, щоб зрадив його".
≤в. 13: "26... ≤ вмочив кусень, ≥ подав його ёд≥ ≤скар≥отському, синов≥ —имона. 27. ≤ вв≥йшов тод≥ за куснем у нього сатана. "ўо робиш - негайно роби!" - сказав йому ≤сус".
«г≥дно з традиц≥Їю ёда був самим осв≥ченим серед апостол≥в, знав латинську ≥ грецьку мови. Ѕув зд≥бним, ≥ тому ≤сус дов≥рив йому казну сп≥льноти ≥ допомогу б≥дним. ћожемо сказати що ёда був економом ≥ засновником ар≥тас - благод≥йноњ орган≥зац≥њ. ≈нерг≥йна, активна, розумна ≥ високоосв≥чена людина у всьому покладаЇтьс¤ на своњ зд≥бност≥, знанн¤, ≥нтелект. оли њњ плани реал≥зуютьс¤ ≥ вс≥х д≥лах щастить, то це даЇ њй впевнен≥сть в соб≥, в своњх зд≥бност¤х. ѓњ амб≥ц≥њ зростають, зростають плани ≥ перспективи на майбутнЇ, зростаЇ впевнен≥сть в правильност≥ своњх погл¤д≥в, свого св≥тогл¤ду, свого характеру. якщо така людина посв¤чуЇ своЇ житт¤ служ≥нню ÷еркв≥, служ≥нню ближн≥м, то вона живе високими ≥деалами. ≤ ¤кщо њњ ≥деали нищатьс¤, ≥ њх нищать т≥, ¤к≥, на њњ думку, повинн≥ ними жити в ще б≥льш≥й м≥р≥, то разом з ≥деалами в людин≥ нищитьс¤ в≥ра в Ѕога. ¬она переживаЇ велику внутр≥шню кризу, розчаровуЇтьс¤, покидаЇ ÷еркву, стаЇ безбожною, у всьому звинувачуЇ людей ≥ ÷еркву, ¤ка не живе тим, що пропов≥дуЇ.
јле ¤кщо ми гл¤немо глибше, то зрозум≥Їмо, що це чергова ступ≥нь духовного розвитку людини, а не деградац≥¤. ¬ людин≥ знищилась не в≥ра в Ѕога ≥ в ÷еркву, а зруйнувалось те, що вона вважала Ѕогом ≥ ÷ерквою, зруйнувалась штучна модель Ѕога ≥ ÷еркви, створена нею самою, ≥ ¤ка не маЇ н≥чого сп≥льного з ≥стинним Ѕогом й ≥стинною ÷ерквою. Ћюдина вбила в соб≥ не Ѕога, а ≥дола. ≤ те, що зовн≥ ми сприймаЇмо ¤к в≥ров≥дступництво, всередин≥ ¤вл¤Їтьс¤ кроком на шл¤ху до Ѕога, великою внутр≥шньою боротьбою з собою, з≥ своњм неправильним розум≥нн¤м Ѕога.
ёда був дуже вольовою людиною, мав своњ у¤вленн¤ про те, ¤ким повинен бути Ѕог ≥ що в≥н повинен робити. ≤ дл¤ ёди, ¤к ≥ дл¤ кожного ≥уде¤, ћес≥¤ був, в першу чергу, нац≥ональним героЇм, визволителем ≤зрањлю в≥д зовн≥шньоњ пол≥тичноњ ≥ воЇнноњ загрози. јле йшов час, а ≤сус не вписувавс¤ в рамки ћес≥њ, ¤кий був в у¤в≥ ёди, не вписувавс¤ в рамки ћес≥њ, ¤кий був в у¤в≥ всього Їврейського народу. ∆ивий ≥ у¤вний ћес≥њ не сп≥впадали, ≥ з часом р≥зниц¤ м≥ж ними зб≥льшувалас¤. ƒвох ћес≥й не повинно бути, бо т≥льки один з них може бути справжн≥м, ≥ тому один з них повинен був вмерти. ўо ≥ сталос¤.
оли людина т≥сно стикаЇтьс¤ з Ѕожественним, то вс≥ духовн≥ процеси в н≥й п≥дсилюютьс¤ - ¤к добр≥, так ≥ поган≥. —в. ≤гнат≥й називаЇ њх вт≥хою ≥ скорботою. ѕ≥д час духовних вправ реколлектанту рад¤ть йти в напр¤мку скорботи, негативних почутт≥в ≥ емоц≥й, тому що саме вони показують в людин≥ т≥ м≥сц¤, де в нењ щось не в пор¤дку, що щось не сп≥впадаЇ з Ѕожественним, ≥ саме туди сл≥д впустити Ѕоже св≥тло ≥ л≥кувати духовн≥ рани. ƒл¤ ёди “айна ¬ечер¤ була моментом зустр≥ч≥ з Ѕожественним ≥ вибухом негативних емоц≥й, що примусило його реал≥зувати своњ нам≥ри по в≥дношенн≥ до ≤суса. ¬идав ≤суса, в≥н, зг≥дно з≥ своњми переконанн¤ми, поставив його перед вибором: ¤кщо ти не ћес≥¤, то загроза смерт≥ примусить тебе зн¤ти одежу дволичност≥, лицем≥рства, станеш простою слабкою людиною ≥ зречешс¤ свого ложного вченн¤, будеш на кол≥нах повзати ≥ благати помилуванн¤. ћ≥ф ћес≥њ щезне. якщо ти ћес≥¤, то повинен будеш захищати своЇ житт¤, про¤виш свою Ѕожественну могутн≥сть, спровокуЇш антиримський бунт ≥ повстанн¤, зв≥льниш св≥й народ. ¬ кожному випадку в≥дбудетьс¤ розв'¤зка псих≥чно важкоњ ситуац≥њ. јле Ѕож≥ шл¤хи - не людськ≥, ≥ Ѕогочолов≥к не реал≥зував плану ёди, не п≥шов його шл¤хами, залишивс¤ собою. ƒл¤ ёди це був шок. Ќа к≥нець в ≤сус≥ ’рист≥ в≥н побачив Ѕога, Ѕога, ¤кого зрадив, усв≥домив свою недосконал≥сть ≥ пока¤вс¤. јле це було пока¤нн¤ в≥дчаю; в≥н не зм≥г зв≥льнитис¤ в≥д свого "я" ≥ припасти до Ѕожого милосерд¤, в≥дчував безвих≥дн≥сть ситуац≥њ ≥ зак≥нчив житт¤ самогубством.
“рагед≥¤ ёди - це трагед≥¤ кожноњ людини, що приходить в цей св≥т з первородним гр≥хом, ≥ живе в цьому св≥т≥ ¤к сл≥пе котен¤. ћи не знаЇмо зв≥дки прийшли, чому тут перебуваЇмо ≥ куди йдемо. ЎукаЇмо вих≥д в темр¤в≥, кидаЇмось на кожний вогник, кожне св≥тло, що миготить в сут≥нках. јле не кожне св≥тло показуЇ шл¤х. ™ва також побачила св≥тло ≥ п≥шла на нього, ≥ п≥шла по мильному шл¤ху. Ѕоже св≥тло в своњй душ≥ нелегко розп≥знати. Ћюдина повинна довго молитис¤, довго роздумувати над тим, що в≥дбуваЇтьс¤ ¤к всередин≥ нењ, так ≥ довкола, ≥ так потрошки, крок за кроком, вчитис¤ розп≥знавати Ѕоже св≥тло ≥ йти за ним.