Реколекції > ІІІ тиждень
12. ПОДІЇ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Мт. 27, 51-54: "51. І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, 52. і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, 53. а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились. 54. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!"
Богочоловік не нав'язує людству своє спасіння і свій світогляд силою. Людина повинна сама прийняти Бога до свого серця. А це можливо лише тоді, коли вона вийде із замкнутого кола свого "Я", свого світогляду, а це, в свою чергу, вимагає великого зусилля волі, серця і розуму, на що спроможні далеко не всі. І тому в Бога немає іншого способу розв'язати цю ситуацію, як тільки прийняти смерть.
Кожна смерть стоїть під знаком абсолютної таємниці, є досвідом, який людина неспроможна передати іншим людям.
Уявіть собі ситуацію, в якій одна людина або група людей, якась політична партія доказують свою правоту, правильність свого світогляду і свого розуміння конкретної ситуації, а також подають рецепти розв'язання цієї ситуації, і всіма силами змушують інших робити те, що вони хочуть. За деякий час виявляється, що рішення було неправильне, ситуація погіршилася. Винуватець починає виправдовуватися, намагається скинути з себе відповідальність, перенести провину на іншу людину. Шукає винних, не хоче визнати свою провину. Якщо ситуація ясна і випрадатися неможливо, то винний мовчить, веде себе так, ніби нічого не сталося. Хоче, щоб усі забули те, що трапилося, тобто, хоче поховати неприємну частину свого минулого. Що більше, хоче заглушити голос свого сумління. Йому ніколи не прийде до голови міркувати над тим, що сталося, розглядати свій спосіб мислення, своє сприйняття світу, і тим більше, щось міняти в цьому світогляді. Він зачиняється в собі, в своєму тісному менталітеті. Все вкривається гробовою тишею. І ця тиша вказує на неспроможність людини розуміти ситуацію, і неспроможність хотіти зрозуміти.
Одк. 8, 1: "І коли сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на півгодини."
Мт. 8, 26" А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? Тоді встав, заказав бурі й морю, і тиша велика настала..." Тиша означає неспроможність зрозуміти те, що сталося.
Іова 2, 11-13: "11 І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його. 12 І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба... 13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий... "
Наблизитися до таємниці терпіння і смерті означає ввійти хоч частково в цей досвід, перейнятися цим терпінням, бути враженим ним і неспроможним зрозуміти цей досвід. Друзям Іова потрібний час, щоб освоїтися з новим досвідом, звикнути до нього, стати частиною цього досвіду, осмислити його хоча би трошки, і тоді вже починати щось говорити, щось думати, починати підпорядковувати свою поведінку і світогляд новому досвіду.
Бог мовчав до смерті свого Сина, і тепер це мовчання порушує надзвичайними космічними знаками. Починає говорити німа природа і мертві встають з гробів - річ зовсім нечувана. Бог говорить космічною мовою, дуже вимовною, і дає людям, причетним до смерті Ісуса, замислитися над тим, що сталося, і покаятися. Але вони мовчать.
Мт. 27, 54: "А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!"
Сотник і воїни, які стерегли розп'ятих, були найменше причетні до цих подій, вони виконували свою повсякденну роботу, не переймаючись почуттями до цього, що роблять. Вони робили це постійно, не звертаючи уваги на людей, яких розпинали. Отож, вони найменше приготовані, щоб розпізнати в розп'ятому Божого Сина. Але, на відміну від натовпу, причетного до цього злочину, який стоїть здалека від хреста, вони стоять близько розп'ятого, і бачать те, чого не бачать ті, що стоять далеко. Може і не бачать чогось особливого, але щось божественне впливає на їх розум, почуття. Всередині їхніх сердець щось відбувається, чого збагнути вони неспроможні. І ось тепер надзвичайні знаки проривають заслону незрозуміння і вони перші складають визнання віри: Він був справді Син Божий! Бог роздер не тільки завісу храму, роздер також завісу їхніх сердець, і з гробів повиходили їх приспані серця.
Задумаймося над собою, над своїм світоглядом і незадоволенням життям. Кожне наше незадоволення в кінцевому результаті являється незадоволенням з Бога, який дав нам це життя. І ми подібні до натовпу, який стоїть далеко від Бога і нарікає. Треба мати сміливість вийти з натовпу, незважаючи на всі людські пересуди, вийти зі свого тісного мислення і наблизитися до Бога. І тоді завіса наших сердець розірветься, а разом з нею розірвуться стереотипи нашого мислення, розірветься поняття Бога, який ми створили своєю уявою, і побачимо справжнього Бога, якого зможемо прийняти до свого серця.