ПРОБУДЖЕННЯ

2. БОЖЕ СЛОВО (2)

1. Молитва.

2. Уявлення місця. Мр. 12, 28-30: "28. Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?" 29. Ісус відповів: "Перша - слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний, 30. і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю".

3. Прохання те саме, що і в попередній медитації - дар слухання Божого слова і дар зрозуміння, що Боже слово - це найголовніша річ в нашому житті, незважаючи на те, чи ми будемо носити чернечі габіти, чи ні.

1) Уявімо собі картину з фільму, де головний герой мусить виконати якесь важливе завдання, здобути якусь річ чи інформацію. Він йде до своєї мети через великий заплутаний лабіринт, повний несподіванок і небезпек. Кожної миті може натрапити на бомбу, попасти в складну пастку, піддатися атаці ворога, що ховається за кожним рогом. До того ж не знає маршруту, блукає по лабіринті, зданий тільки на свою власну інтуїцію, свою відвагу, свої власні сили і здібності. Це типовий образ позитивного героя сучасної кінематографії, супермена, що сам один може подолати будь-якого злого ворога. Це ідеал, кумир нашої молоді і, що найдивніше, - це візія людини, як її бачить сучасний світ. Сучасне масове християнство бачить людину так само, хоч цього не усвідомлює. Яке наше християнське бачення людини в її стосунках з Богом і світом? Що для нас значить бути добрим християнином? І як добрий християнин розуміє свій зв'язок з Богом, свою залежність від Бога?

Добрий християнин вірить в усе, чого його вчить Церква, вірить у всі незрозумілі догми, вірить у всі Божі і Церковні Заповіді, старається їх дотримувати: не вбиває, не краде, не чужоложить, ходить в неділю і свята до церкви, виховує своїх дітей по-божому. І якщо десь в чомусь провиниться, згрішить, то совість відразу тягне його до сповіді. Що в житті для нього найголовніше? Яка шкала його вартостей? Аби було здоров'я, це в житті найголовніше. Далі добра праця, спокій в родині, добре виховані діти, яких треба вивчити, одружити, помогти влаштуватися в житті.

Чи це світогляд якогось абстрактного християнина, відірваного від реального життя, чи це наш світогляд, наша візія світу, Бога, нашого місця в цьому світі? І що є поганого в такому світогляді? Як би всі так мислили, то на землі був би вже рай.

2) Але придивімося ближче такому мисленню. Св. І. Лойола в 23-ому номері ДВ дає ЗАСАДИ і ОСНОВИ (основні правди людського життя):

Людина створена для того, щоб Господа Бога прославляти, поклонятися Йому і служити, і таким чином спасти свою душу.

Інші ж речі на землі створені для людини і для того, щоб допомагати їй у досягненні мети, для якої вона створена.

З цього випливає, що людина повинна використовувати їх настільки, наскільки вони їй допомагають у досягненні мети, і відмовлятися від них, якщо вони перешкоджають в досягненні тієї ж мети.

І тому ми повинні стати людьми безпристрасними (безсторонніми, на властивій віддалі, нейтральними, врівноваженими, байдужими - в позитивному значенні) до всього створеного (у всьому, що належить до свободи нашого вибору, - що дозволено і що не заборонено), щоби не бажати здоpов'я більше, ніж хвороби, багатства більше, ніж убогості, почестей більше, ніж погорди, довгого життя більше, ніж короткого, і так в усіх інших справах,

прагнучи і вибираючи лише те, що нам краще (більше) допомагає у досягненні мети, для якої ми створені.

Це саме ми можемо знайти в кожному катехизмі. Ми повністю згідні з катехизмом. Але в конкретному житті наше розуміння свого призначення зовсім відмінне. Ми вважаємо, що ми вже дорослі, зрілі люди, християни, свідомі - що то є добро і зло. Ми самі знаємо, що є для нас добре, що є нашим щастям, маємо свій план свого життя. І якщо виконуємо добросовісно Божі Заповіді, то вважаємо, що Бог повинен допомагати нам реалізувати наші добрі заміри. Молимося до Бога. Але Бог мовчить. Бачимо, що все, чого ми досягнули в житті, завдячуємо виключно самим собі, своїм батькам, друзям. Бога в нашому житті нема, Він десь далеко, не втручається в наші справи, не цікавиться нами. З ним ми зустрінемося лише по смерті. Тоді він буде нас судити.

Що більше, ми не хочемо, щоби Бог втручався в наше життя, боїмося цього. Бо якщо Він скаже нам зробити щось, що цілком відмінне від наших планів, наших бажань і прагнень, то це буде втручанням в нашу волю, поневоленням. Хочу бути лікаркою, а Він скаже, щоб була вчителькою. Хочу вийти заміж, а Він скаже йти в монастир. Я тоді перетворююся в невільницю, а Бог стає тираном, який ламає моє життя, моє щастя. Де ж його батьківська любов, де моя свобідна воля? Таке життя було би сірим, нещасливим - чекати, що кожної миті Йому до голови прийде якась нова гадка.

Такий наш сучасний світогляд. Гуманістичні науки ставлять людину в центрі всесвіту. Людина є господарем свого життя, свого щастя. Повинна шукати в собі відповіді на всі питання: питання про суть свого життя, про своє місце в цьому світі, своє щастя, своє призначення, про свій початок і кінець. Такий гуманізм міцно закоренився в християнстві, в наших душах і серцях.

Але ми самі себе не створили. Не знаємо, звідки прийшли і куди йдемо. Не знаємо, що повинні робити на цій землі. На ці питання самі не знайдемо відповіді. Коли шукаємо відповіді тільки в собі, то ми подібні до вищезгаданого героя з фільму, а наше життя стає лабіринтом, з якого не зможемо вийти. І якщо дійдемо до мети, до сповнення наших мрій і прагнень, то може виявитися, що ці мрії були ілюзією, що ми знайшли не те, чого шукали, чого прагнули. Тоді зрозуміємо, що змарнували своє життя, ганялися за тінями.

3) Тепер уявімо собі, що наш герой блукає по лабіринті не сам, а має помічника, який сидить перед комп'ютером і на екрані все бачить. Одним поглядом охоплює весь лабіринт, всіх ворогів, всі пастки, знає і бачить найвластивіший шлях до мети. Ясно і виразно бачить мету, бачить прихований скарб і розуміє, що цей скарб правдивий, а не ілюзія. Наш герой бачить перед собою тільки маленький простір, в якому може орієнтуватися, його мислення і розуміння обмежене коротким відрізком часу. І єдине, що йому необхідно, це усвідомити свої обмеження в часі і просторі, свою недосконалість, мати повне довір'я до свого приятеля і слухати його. І так повільно, крок за кроком, слухаючи вказівок, просуватися по лабіринту до своєї мети.

Властиво це є унаочненням стосунків людини з Богом. Наше життя є лабіринтом, дорогою до мети. І єдиним дороговказом для нас є Бог. І якщо ми десь читаємо, що людина повинна шукати відповіді у своєму серці, то це є правдою настільки, наскільки в нашому серці є Бог.

Цікаво, що в італійській і французькій мовах життя і дорога пишуться майже ідентично - різниця в одній букві. Отож наше життя є дорогою, дорогою до Обіцяної Землі. І Біблія - це опис дороги вибраного народу, опис Божого слова, Божих вказівок, дороговказів, і опис слухання Божого слова і неслухання, непослуху.

Перед входженням до Обіцяної Землі Мойсей говорить: "1. "Послухай же тепер, Ізраїлю, про заповіді й рішення, що їх навчив я вас виконувати, щоб ви жили й увійшли та й заволоділи землею, яку дає вам Господь, Бог батьків ваших. 2. Не додавайте нічого до того, що я вам заповідаю, і не віднімайте нічого, пильнуючи заповіді Господа, Бога вашого, як і я вам заповідаю. 4. ...ви, які держалися Господа, Бога вашого, ви всі живі посьогодні. 5. Ось (глянь) навчав я вас заповідей і рішень, як це заповідав мені Господь, Бог мій, щоб ви виконували їх точно в землі, до якої прийдете, щоб її зайняти. 6. Пильнуйте ж і виконуйте їх, бо це стане немов би ваша мудрість і ваш розум перед очима народів, які чутимуть про всі ці установи, щоб (вони) говорили: справді, мовляв, мудрі й розумні люди - оцей великий народ! 7. Бож де на світі такий великий народ, що мав би таких близьких до себе богів, як Господь, Бог наш, коли тільки закликаємо його? 8. Де на світі такий великий народ, що мав би такі справедливі установи й рішення, як увесь цей закон, що його я сьогодні даю? 9. Тільки бережися та зважай добре, щоб ти не забув усього того, що бачив на власні очі, та й щоб воно кріпко засіло в твоєму серці по всі дні твого життя; ти перекажеш це твоїм синам і синам твоїх синів" (Втор.4, 1-2.4-9).

І зауважмо, Бог вимагає від нас вірності в виконанні Його слова, вимагає жити згідно з тими словами, але не вимагає доглибинного розуміння тих слів, розуміння розумом, тільки слухати і виконувати. Отож, людина - це істота, яка слухає, слухає Бога.